Звичайно, моделлю управління екологічним ризиком та екологічною безпекою в нашій державі є Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91. Крім цього за часи існування незалежної держави Україна прийнято цілий ряд законодавчих та підзаконних актів, які торкаються екологічної безпеки. Такими, зокрема є: Закони України „Про екологічну експертизу” від 09.02.95р; „Про відходи” від 05.03.98 р.; "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13.07.2000 р.; "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001р.; постанови Кабінету Міністрів України „Перелік груп речовин і матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, ввезення в Україну яких забороняється” від 22.02.1994 р.; „Перелік видів діяльності і об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” від 27.07.1995 р.; „Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій” від 15.07.98 р.; „Порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків” від 04.02.99 р.; "Про перевезення небезпечних вантажів" від 06.04.2000 р. та інші.

Ці закони та постанови у нормативно-правовому порядку визначають діяльність фізичних, юридичних осіб та держави щодо запобігання, виявлення та усунення природної чи техногенної загрози для довкілля, життя і здоров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, у тому числі й за випадкове (ймовірне) настання небезпеки.

Виходячи з позицій позитивної відповідальності перед лицем екологічної небезпеки саме людина несе особливу відповідальність за всю свою діяльність із небезпечними речовинами, за режим роботи екологічно небезпечних виробництв і об'єктів, за збереження та розумне управління продуктами живої природи та її середовища, які в теперішній час перебувають під серйозною загрозою. Таким чином, „об’єктивний екологічний ризик і його усвідомлення учасниками правовідносин спонукає останніх до більшої виваженості у прийнятті рішень, робить їх діяльність відповідальнішою” [43, с.97].

Отже позитивна відповідальність у сфері екологічного ризику має насамперед превентивний, тобто запобіжний характер і є дієвим засобом виховання відповідального ставлення людей до своїх обов'язків у сфері екологічної безпеки. У випадку, коли не спрацьовує механізм позитивної відповідальності, здійснюється примусова форма реалізації екологічних правовідносин, включно аж до притягнення до юридичної відповідальності, оскільки екологічний ризик – це одночасно і „кваліфікуюча ознака юридичної відповідальності за порушення вимог, норм і нормативів екологічної безпеки і юридична підстава для посилення покарання за екологічні правопорушення та екологічні злочини” [7, с.69].

Виходячи із всього прокоментованого та незважаючи на різноманітність екологічно небезпечних видів діяльності, все-таки найбільш загальними умовами правомірності виправданого екологічного ризику, на наш погляд, є:

- спрямованість ризикового діяння на досягнення суспільно корисної мети, як наприклад, бажання підвищити ефективність виробництва, спроба врятувати життя і здоров'я громадян в умовах надзвичайної екологічної ситуації, а також неможливість досягнення поставленої мети не зв'язаними з ризиком діями;

- відповідність ризикового діяння сучасним науково-технічним знанням, умінню і досвіду у сфері екологічної безпеки;

- здійснення найбільш оптимальних та ефективних можливих заходів для запобігання можливого настання шкоди правоохоронюваним у сфері екологічної безпеки інтересам, особливо у випадку потенційної або реальної загрози довкіллю, життю або здоров'ю людей.

2.5. Види ризику за другорядними критеріями

Класифікацію ризиків здійснюють не тільки за сферами професійної та виробничо-господарської діяльності, але й за іншими, можливо, на перший погляд, менш суттєвими або другорядними критеріями (класифікаційними ознаками), які проте у рамках кримінально-правового дослідження виправданого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння, є все-таки теж важливими [30, с.67], оскільки вони дозволяють більш фахово-термінологічно та об’ємно кваліфікувати той чи інший вид ризику. Ці класифікаційні ознаки фрагментарно і в неузагальненому вигляді фігурують у дослідженнях Н.І.Бикової [15], О. Кабишева [26], Н.Ш.Козаєва [29], часто стосуючись в тих чи інших дослідженнях тільки певних конкретних видів ризику, як наприклад, підприємницького.

Узагальнивши ці класифікації та об'єднавши їх воєдино, ми виділяємо наступні класифікаційні ознаки ризику, а саме: за масштабністю, за природою виникнення, за сферою виникнення, за можливістю страхування, за своїм походженням, за тривалістю в часі, за правовою підставою виникнення, за кількістю суб'єктів, за ступенем складності ситуації ризику, за характером заподіюваної шкоди, за характером мотивації суб'єкта, за ступенем ризику.

Отже, за масштабністю [15, с.4-5; 22, с.111] ризики поділяють на три види:

- локальний ризик окремого підприємства, окремої фірми, компанії або їх структурних підрозділів;

- галузевий ризик, зв'язаний з ризиковою ситуацією в окремій галузі;

- загальнодержавний (глобальний) ризик, властивий країні в цілому, що може бути зв'язаний з погіршенням соціально-політичної та економічної обстановки, ростом інфляції, невиконанням законності, недосконалістю законодавства тощо.

За природою виникнення [15, с.5] розрізняють наступні ризики:

- суб'єктивний ризик, зв'язаний із суб’єктом ризику і причинами виникнення якого є недостатність досвіду, освіти, професіоналізму, необґрунтовані амбіції, порушення правил поведінки на ринку, недостатнє розуміння угоди і т. ін.;

- об'єктивний ризик, обумовлений недостатністю інформації, стихійними лихами, несподіваними змінами кон'юнктури ринку, рівня інфляції, умов кредитування, оподатковування і т. ін..

За сферою виникнення [15, с.5; 64, с.51-52] ризики поділяють на два види:

- зовнішній ризик, обумовлений політичними, економічними й іншими ситуаціями і відповідно втратами, що виникають у результаті війни, революції, нестійкості політичного режиму, загострення економічної кризи, нестійкості валютних курсів, інфляції, неплатоспроможності або банкрутства контрагента, його відмови від платежу, несплати боргу у встановлений термін, зміни ціни товару контрагента після укладення контракту, а також стихійних лих і т. ін.;

- внутрішній ризик, який виникає у випадку неефективного менеджменту, помилкової маркетингової політики, а також у результаті внутрішніх зловживань з боку суб’єктів ризику.

За можливістю страхування [15, с.5] ризики розрізняють:

- страховий ризик, що