Класифікаційними підставами для виділення видів виправданого ризику в нашому дослідженні теж виступають такі релевантні складові елементи поняття ризику, як „суб’єкт” - ”об’єкт” ризику, а також його різні кількісні та якісні критерії, як наприклад, масштабність та походження, природа та сфера виникнення, тривалість в часі та кількість суб'єктів, можливість/неможливість страхування, правові підстави виникнення, ступінь складності ситуації ризику та характер заподіюваної шкоди, добровільність/вимушеність, характер мотивації суб'єкта тощо.

В цілому, одним з перших, хто запропонував і детально розглянув у своїх дослідженнях класифікацію видів ризику, був М.С.Грінберг. Так, вже у перших своїх працях з цього питання він поділяє ризик на два основні види: науковий і виробничий, а на підставі „функціонального призначення” у рамках „виробничого ризику” виділяє наступні види: технічний, новаторський і ризик із заподіяння шкоди [16, с.43, 46]. Ці види ризику, як стверджує автор пізніше, мають місце на виробництві, у господарській діяльності, у мистецтві, медицині, педагогіці тощо [36, с.149-154]. Таким чином, незважаючи на окремі недоліки цієї класифікації щодо її змісту та логічної послідовності, це була перша реальна спроба з боку вченого здійснити в юридичній літературі класифікацію видів ризику.

Проте поступово у юридичній науці з цього питання починають фігурувати два основних види ризику: професійний та господарський (іноді виробничий) [28, с.14]. Щодо терміну господарський (виробничий) ризик, то його вживання мало в юридичній літературі уже усталену традицію, започатковану ще працями М.С.Грінберга [16; 17], та продовжену цілим рядом інших учених Гавязя О. [11; 14], Овчиннікової Г.В. [43], Широкова В[65 ]. Вважалося, що цей вид ризику має місце переважно у господарській сфері економічного життя суспільства, у сфері матеріального виробництва.

Відповідно правомірність вживання терміну професійний ризик захищав теж ряд учених, зокрема Левченко В.І [36], Сахаров А.Б. [54], С. Келіна [27], Самороков В.І. [51]. Так, наприклад, А.Б. Сахаров, коментуючи це питання, вказував при цьому на дві істотні обставини: „По-перше, такий ризик можливий у будь-якій сфері професійної діяльності - виробничої, науково-технічної, лікарсько-медичної і т. ін. По-друге, право на ризик має не будь-який громадянин, а лише той, хто професійно займається даною діяльністю і здатний забезпечити дотримання ... умов його правомірності" [54, с.104-105]. З іншого боку, уже значно пізніше, коментуючи дану аргументацію, В.І.Саморохов зазначає, що „на перший погляд пропозиція надати право на ризик лише професіоналам звучить переконливо. Однак, як бути, наприклад, з оцінкою ризикованих дії в аматорському спорті або в підприємницькій діяльності власника, який починає свою справу? Думаю, що заборона вчиняти ризиковані вчинки непрофесіоналам знизила би їхню соціальну і творчу активність і шанси на успіх в обраній області діяльності. Разом з тим, безперечно, заняття багатьма видами людської діяльності можливе лише при наявності відповідної кваліфікації, а значить, і право на ризик у цих випадках мають лише фахівці” [51, с.105].

Незважаючи на виділення цих двох основних, на думку вчених, ризиків – професійного та господарського, - в наукових працях цілого ряду дослідників часто не відчувається градація між ними. Так, наприклад, С.Г.Келіна, виділяючи названі види ризику, на наш погляд, абсолютно необґрунтовано повністю ототожнює ці два поняття [27, с.14].

Інша дослідниця - В.Ю. Мельникова взагалі вважає господарський ризик складовою частиною професійного ризику, оскільки, на її думку, поняття професійного ризику, як родове поняття, значно ширше від поняття господарського ризику [42, с.22].

І все-таки виділення в науковій літературі професійного і господарського ризику зумовило те, що в проекті Основ кримінального законодавства 1988 року (ст. 26), а також у самих Основах кримінального законодавства 1991 року (ст. 27) була передбачена норма, відповідно до якої професійний та господарський ризики вважалися основними складовими так званого виправданого ризику [57, ст.862].

В кримінальній літературі і до цього часу не припиняються дискусії щодо підстав (критеріїв) класифікації видів виправданого ризику та здійснюються нові спроби у цьому напрямі. Вони здебільшого, як і попередні, базуються на підставі професійного статусу суб’єкта, що здійснює ризиковану діяльність, а також на підставі сфери його діяльності.

Так, наприклад, Н.Ш. Козаєв у своєму монографічному дослідженні виділяє наступні види виправданого ризику: професійний, техніко-експлуатаційний і спортивний [29, с.56].

Автор фактично відкидає можливість іменування виправданого ризику тільки двома термінами „професійний” та „господарський”, оскільки вважає, що „виправданим може бути заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам без обмеження в статусі людини і її можливостей тільки в „професійній” або тільки в „господарській” сферах діяльності” [29, с.55].

Більш імпонує нам класифікація видів ризику, здійснена іншим автором – О.О.Ільюховим у своєму дисертаційному дослідженні (2001), де він ділить ризики на дві категорії. До першої категорії він відносить професійний ризик, в склад якого, на його думку, входять такі, як медичний, науковий, авіаційний, оперативно-рятувальний та правоохоронний ризики з підвидами: ризик в діяльності оперативних працівників, ризик у слідчій практиці, ризик у процесі застосування зброї [22, с.45].

До другої категорії ризику він відносить господарський ризик, який ділить на наступні складові: а) виробничий, б) комерційний, в) підприємницький, г) фінансовий [22, с.45].

Із всього прокоментованого слідує, що серед вчених до сьогоднішнього дня немає єдиної точки зору в питанні градації певних видів ризику, тому ми спробуємо представити свою точку зору з даного питання.

Отже, зважаючи на розбіжності щодо виділення різними авторами видів ризику