витрат, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат. Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.
Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.
За клопотанням сторін суд зупиняє провадження у справі на час,
необхідний їм для примирення [4].
У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.
У разі невиконання умов примирення однією із сторін суд за клопотанням іншої сторони поновлює провадження у справі.
Сторони можуть примиритися протягом всього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення.
Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за загальними правилами адміністративного судочинства.
Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.
Мирова угода, укладена між сторонами або заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.
Суд розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового виконання в десятиденний строк у судовому засіданні з
повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.
За результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди між стягувачем і боржником або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження.
Cуд не визнає мирову угоду або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Ухвалу суду за результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання може бути оскаржено в загальному порядку.
Отже, більшість ознак примирення в адміністративному процесі є аналогічними до ознак мирової угоди в цивільному процесі. В той же час слід підкреслити, що примирення врегульовано значно детальніше, ніж мирова угода в ЦПК. Основною особливістю є те, що в КАС України чітко зазначено, що у випадку невиконання умов примирення однією із сторін суд за клопотанням іншої сторони поновлює провадження у справі. На мою думку, аналогічне положення слід закріпити і в ЦПК.
3.3. Застосування мирової угоди у виконавчому провадженні
Умови й можливості укладення мирової угоди в процесі розгляду справи по суті та в процесі виконавчого провадження істотно відрізняються як за правовими наслідками, так і за можливостями використання.
Так, укладення й затвердження мирової угоди в процесі виконавчого провадження є можливим лише на стадії відкритого виконавчого провадження (коли рішення набрало законної сили, видано виконавчий документ і стягувач подав відповідну заяву про відкриття виконавчого провадження (статті 85, 115, 116, 121 ГПК України, Закон України “Про виконавче провадження”). Затвердження мирової угоди в даному випадку не є підставою для припинення позовного провадження у справі, припинення провадження з перевірки рішення в касаційному порядку або за нововиявленими обставинами. Про це в законі не сказано (ст. 121 ГПК України). Провадження припиняється лише при розгляді справи у першій інстанції й виключно у випадку затвердження мирової угоди до винесення рішення (ст. 80 ГПК України, яка міститься в розділі ХІ ГПК України (вирішення господарських спорів у першій інстанції)).
Мирова угода, яка укладається у виконавчому провадженні має деякі специфічні риси, які дозволяють відрізняти її від мирової угоди на стадії судового розгляду або при процедурі банкрутства:
а). Укладення мирової угоди у виконавчому провадженні можливе лише після винесення судового акту, який фактично вирішує спір сторін на стадії судового розгляду. Саме на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу, стягувачу видається виконавчий лист, пред’являючи який до виконання, він ініціює порушення виконавчого провадження.
б). В силу специфіки виконавчого провадження, підтвердженості права стягувача судовим рішенням, необхідно відмітити домінуюче становище стягувача при укладенні виконавчої мирової угоди. Якщо правовідношення між позивачем і відповідачем є спірним, то у виконавчому провадженні право стягувача, точно як і обов’язок боржника, підтверджено обов’язковим для виконання юрисдикційним актом – рішенням суду.
Домінуюче становище стягувача проявляється в тому, що на стадії виконавчого провадження у нього немає сумнівів в спірності свого права – воно підтверджене судовим актом і для отримання присудженого йому достатньо тільки ініціювати процес доведення рішення до виконання. При цьому, вирішуючи питання про звернення судового рішення до примусового виконання, стягувач не залежить від думки боржника чи органу, який постановив рішення.
Торкаючись питання становища боржника у виконавчому провадженні, не можна не відмітити, що вибір варіантів поведінки для боржника практично обмежений, оскільки боржник ще на початку є зобов’язаною особою, саме його необхідно примусити здійснити певні дії.
в). Мирова угода, що укладається в процесі виконавчого провадження, не торкається по суті предмету спору, а стосується в основному зміни умов і способу виконання судового рішення.
Вказана риса витікає із суті двох попередніх