суду) на негрошове: стягувач погодився отримати від боржника в рахунок погашення боргу право вимоги до дебіторів останнього. Сторони також обумовили закриття виконавчого провадження внаслідок затвердження мирової угоди. З цього моменту наказ господарського суду фактично втратив чинність як виконавчий документ, оскільки відбулася його заміна на затверджену судом мирову угоду. Рішення суду видозмінене, видозмінено й виконавчий документ, який дає стягувачеві право примусово вимагати виконання рішення суду.
В цьому випадку виконавче провадження має бути закритим і не може бути розпочатим знову (статті 37, 38 Закону). Однак за заявою стягувача з дотриманням вимог Закону може бути порушено інше виконавче провадження – з виконання мирової угоди.
Заміна виконавчого документа є цікавою не лише за своїм теоретичним значенням, але й за рядом практичних моментів[31].
Зокрема, відповідно до ст. 118 ГПК України, ст. 21 Закону України “Про виконавче провадження”, наказ чинний (дійсний для пред’явлення) протягом трьох місяців з моменту набрання рішенням сили. Стосовно затвердженої судом мирової угоди цей термін є більшим – рік (мінімум) або три роки (максимум).
Слід зазначити, що стосовно термінів пред’явлення мирової угоди до виконання серед фахівців немає одностайної думки. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону, термін пред’явлення виконавчих листів та інших документів складає три роки, а відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 того ж Закону термін пред’явлення для виконання інших виконавчих документів обмежується одним роком.
До яких виконавчих документів відносити мирову угоду – зазначених у п. 1 чи п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону – невідомо, тому існує різна практика застосування цих норм.
Цікавим і проблематичним питанням залишається можливість і процедура поновлення пропущеного терміну пред’явлення до виконання цього виконавчого документа, обов’язкові реквізити в ньому та інші аспекти.
Важливим є питання про контроль за виконанням мирової угоди. Діяльність суду по контролю за мировою угодою сторін заклечається в наступних діях.
Роз’яснення наслідків укладення мирової угоди. Нероз’яснення сторонам наслідків укладення мирової угоди у вигляді закриття провадження і неможливості звернення до суду з тотожним позовом, а також про надання мировій угоді сили судового рішення в частині можливості примусового виконання умов мирової угоди продовжує залишатися поширеною помилкою, що призводить до відміни рішення судами апеляційної та касаційної інстанції.
Закон і судова практика вказують лише на необхідність внесення в протокол судового засідання і підписання сторонами заяви про укладення мирової угоди, але не роз’яснення наслідків закриття провадження в зв’язку з укладенням мирової угоди.
З врахуванням того, що нерідко зустрічається відміна закриття провадження саме через нероз’яснення сторонам наслідків укладення мирової угоди, важливим було б визнати правильною практику судів, які підтверджують підписом сторін в протоколі судового засідання також і факт роз’яснення їм наслідків укладення мирової угоди. Іншим варіантом може бути посилання про роз’яснення наслідків укладення мирової угоди в письмовому тексті мирової угоди, який представлений суду.
Перевірка непротиріччя мирової угоди закону. Основна загрузка даної вимоги – перевірка відповідності умов мирової угоди нормам матеріального права, адже цивільні права й обов’язки можуть виникати не тільки з законів чи інших правових актів, але й з дій чи договорів, не передбачених законодавством.
Якщо мирова угода укладається з спору, який виник не з цивільних правовідносин, то при вирішенні питання про прийняття його умов суд повинен враховувати передбачену даною галуззю права можливість автономного врегулювання змісту правовідносин його сторонами. При наявності такої можливості суд не може обмежувати свободу сторін у встановленні матеріально – правових наслідків вирішуваного ними спору, відображених в умовах мирової угоди.
Встановлення всіх зацікавлених осіб у справі. Затвердження судом мирових угод, які порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, достатньо часто зустрічається в судовій практиці.
Головна причина такої помилки – неправильне встановлення суб’єктного складу спірного правовідношення. І немає значення закриває суд провадження у справі у зв’язку з укладенням мирової угоди чи виносить рішення – помилка існує з самого початку і призводить до незаконності судового акту в будь – якому випадку.
Розвиток і постійні зміни матеріального законодавства не дозволяє повністю позбутися таких помилок при укладенні мирової угоди.
Перевірка виконання умов мирової угоди. Для виконання мирової угоди необхідні чіткість і повнота викладу умов, щоб не виникало спорів при її виконанні.
Висновки
Інститут мирової угоди набув практичного поширення та почав законодавчо регулюватися в нашій державі лише останнім часом. Певні його особливості були відображені в Господарському процесуальному кодексі України в редакції Закону України “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. № 2539-ІІІ.
До останнього часу господарський (арбітражний) процес не знав інституту мирової угоди, оскільки ст. 73 АПК України лише визначала, що арбітражний суд сприяє досягненню угоди між сторонами.
В сьогоденні мирова угода активно використовується та має свої особливості. Деякі з них ще продовжують формуватись, адже для нашої держави це досить молодий правовий інститут. Проте, незважаючи на малий досвід застосування мирової угоди, вона є в певній мірі каталізатором здійснення правосуддя.
Найбільш важливі результати, здобуті в ході дослідження:
1. У правовій державі принцип диспозитивності поряд із принципами законності, рівноправності сторін, змагальності має призначення утримання балансу між державними, суспільними та приватними інтересами при здійсненні правосуддя у цивільних правах, сприяє розвитку правосвідомості громадян та розвитку громадянського суспільства. Диспозитивні засади цивільного судочинства обумовлені диспозитивним методом правового регулювання. Саме диспозитивні засади повинні бути одним із основних факторів подальшого розвитку законодавства у галузі цивільної юрисдикції, зокрема, більш широкого