Отже, аналіз положень пам'яток права, якими регламентується врегулювання спору, дає підстави для таких висновків: розглядаючи «мирний» спосіб як альтернативний насильницькому, можна стверджувати, що:

- безпосередньо ідея мирного врегулювання спору не зароджувалась у суспільстві, вона із самого початку була притаманна суспільству, для якого характерною є ознака самозбереження;

- співвідношення форм вирішення спору залежить від конкретного історичного періоду розвитку суспільства та його інститутів, з урахуванням

культурних та ментальних особливостей;

- становлення і розвиток інституту мирової угоди засвідчує важливість примірної функції правосуддя;

- основні передумови формування інституту мирової угоди закладені в римському праві та закріплені у Цивільному кодексі Франції 1804 р.

- інститут мирової угоди, третейського судочинства мають спільні витоки та сформувалися у процесі розвитку мирних форм врегулювання спору.

1.2. Значення мирової угоди в сучасному праві

Одним із основних принципів цивільного процесуального права України є принцип диспозитивності, змістом якого є широке коло правомочностей, від здійснення сторонами яких залежить розвиток процесуальної діяльності по справі. Однією з форм прояву принципу диспозитивності є гарантована законом можливість сторін при досягненні домовленості припинити спір шляхом укладення мирової угоди. Здійснення права на укладення мирової угоди є ефективним способом врегулювання спору та ліквідації правового конфлікту між сторонами матеріального правовідношення. [13 с.123].

Правова природа мирової угоди розділяє погляди науковців. Одна група вчених розглядає мирову угоду як договір, зокрема, як новацію, інша - зосереджує увагу на процесуальній природі мирової угоди, третя група відстоює позицію, відповідно до якої при укладенні мирової угоди учасники процесу повинні керуватися як нормами матеріального, так і процесуального права [13, с. 128].

Мирова угода має дуалістичну правову природу: має матеріально-правові та процесуально-правові аспекти. Варто також підтримати започатковану Зінченком А.І. правову позицію про те, що норми, які регулюють порядок укладення мирової угоди, утворюють правовий інститут [15, с. 38].

У сучасному світі інститут мирової угоди відомий майже усім правовим системам. Проте назва цього інституту, юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, на яких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різних державах. Наприклад, не у всіх державах існує термін «мирова угода». Та й для процедури її укладення застосовують інші терміни. У США — це «посередництво» (mediation), «примирення» (conciliation), «мінісуд» (minitrial), у Великобританії — «посередництво» і «примирення», у державах системи континентального права — «примирення» (conciliation).

Юридичний зміст мирової угоди за законодавством різних держав не завжди є однаковим. Так, у Іспанії, Нідерландах мирова угода — це різновид договору, змістом якого є фіксація обіцянки виконати певну дію чи утриматися від певних дій. Цей договір характеризується добровільним порядком його виконання. У державах системи «загального» права мирова угода також є різновидом договору. Однак на відміну від договору, який укладається відповідно до законодавства держав системи континентального права, цей договір є зобов'язанням відшкодувати збитки у разі невиконання

обумовлених дій. У Японії, Франції, постсоціалістичних державах Європи та деяких інших мирова угода розглядається як вид судового рішення, який може оспорюватися у порядку, передбаченому для судових рішень. У Німеччині мирова угода є різновидом виконавчого документа і, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, сторони мають право відкликати таку угоду.

Законодавство держав передбачає різні об'єкти, з приводу яких може укладатися мирова угода. Наприклад, у Японії примирення може досягатися з усіх цивільних та сімейних спорів. В Іспанії не можуть бути об'єктом мирової угоди питання сімейного права, питання, пов'язані з особистим статусом особи, деякі фінансові питання. У державах системи «загального» права мирова угода може укладатися з приводу відшкодування збитків [17, с.267].

Мирова угода може затверджуватися судом. Наприклад, суди США обов'язково затверджують мирові угоди у спорах за позовами неповнолітніх

або недієздатних осіб, певних довірених осіб, кількох осіб. У інших випадках суд приймає договір про врегулювання без дослідження його справедливості та добросовісності сторін.

У деяких державах Західної Європи, наприклад, Іспанії, Нідерландах, Франції, рішення про укладення мирової угоди фіксується у протоколі судового засідання. Витяг з цього протоколу видається на вимогу сторони як документ, що має силу судового рішення (статті 1809—1819 ЦК Іспанії, ст. 19 ЦПК Нідерландів; статті 128-130 ЦПК Франції). Мирова угода фіксується у протоколі, який має силу судового рішення й у Японії.

Укладення мирової угоди є одним із різновидів вирішення цивільно-правових спорів. За законодавством України та більшості держав світу мирова угода характеризується подвійною юридичною природою. З одного боку це правочин про врегулювання матеріально-правових відносин, з іншого — це процесуальна угода між сторонами про завершення правового спору. Тому особа має право звернутися за захистом до суду України лише у разі відсутності ухвали суду про затвердження мирової угоди між сторонами в тотожній справі. Мирова угода може бути укладена як в судах України, так і на території іноземної держави. Ухвала про затвердження мирової угоди в судах іноземних держав є підставою для відмови у прийнятті заяви від особи, якщо вона визнана на території України. Таке визнання здійснюється на підставі норм міжнародних договорів.

Важливу роль при укладенні мирової угоди відіграють юристи.  Юрист має орієнтуватися не на ситуативний заробіток, а на клієнта як на постійного споживача своїх послуг. Тобто треба дивитися на перспективу й намагатися не робити справу такою, щоб вона обов’язково