потрапила до суду: там, де можна не сваритися, там де можна уникнути будь-якого спору або конфлікту (яким є будь-яка судова справа), юрист зобов’язаний це робити в інтересах клієнта. Запорукою позасудового врегулювання спору є висока кваліфікація юристів, які представляють обидві сторони конфлікту. Бо якщо немає взаєморозуміння, то дуже важко досягти згоди. Якщо спір уже на межі виникнення або на стадії подачі позову до судових інстанцій, то варто звернути увагу, окрім юридичних обставин, і ще й на емоційний фактор. Наприклад, клієнт не може спілкуватися зі своїм контрагентом, зважаючи на певні образи або недовіру. І дуже часто трапляються випадки, коли клієнти уповноважують представляти свої інтереси на переговорах з юристами контрагентів. Спілкування переходить із рівня «клієнт-клієнт» на рівень «юрист-юрист». Така модель діалогу дуже ефективна і, як правило, досягається позитивний для обох сторін результат. Часто клієнтові важко піти на поступку, спілкуючись із контрагентом. Через юристів це зробити набагато легше, бо юристи можуть тверезо оцінити шанси сторін і розуміють, які є перспективи в цьому спорі. Трапляються випадки, коли юристу краще порадити клієнту виплатити ту чи іншу суму. Безумовно, клієнт має побачити в попередніх висновках юриста перспективу втратити певну суму через судовий процес. Юристи можуть, проаналізувавши обставини, дати клієнту sad opinion (негативний висновок), не гарантувати певних позитивних для нього наслідків і порекомендувати не йти до суду з якимось позовом. Якщо ж спір уже знаходиться в суді, юрист має оцінити шанси клієнта й рекомендувати укласти мирову угоду, оскільки продовження розгляду спору в суді може призвести до ще більш негативних наслідків. Щоправда, часто клієнти, засліплені якимись емоціями, кажуть, що для них ця справа має принципове значення й вони, незважаючи на витрати, йтимуть до кінця. Такі позиції трапляються, і дуже часто юристу доводиться м’яко, але аргументовано схиляти клієнта до переговорного процесу й до можливої фінальної стадії – укладення мирової угоди. Якщо ж врегулювати спір до судового розгляду не пощастило або до юриста звернулися, коли справа слухається в суді (тобто юрист не брав участі у можливому досудовому вирішенні спору), то в таких випадках обов’язком юриста є досягти для клієнта максимального результату через укладення мирової угоди. Це може бути зроблено по-різному: зменшити порядок навантаження, відстрочити зобов’язання або досягти якогось іншого компромісу. Укладення мирових угод в юридичній практиці трапляється досить часто. Особливо це стосується справ про стягнення заборгованості, про поділ майна й подібне, що пов’язане з безспірними позовами, коли спір полягає не в спорі про право, а в розмірі тих чи інших виплат, компенсацій, вартості майна, предметності майна тощо. Тобто там, де сторони можуть усе погодити самостійно[31].
Розділ 2. Мирова угода та порядок її укладення
2.1. Поняття, сторони та зміст мирової угоди
Согласно отечественным нормам права, стороны могут "разойтись с миром"Відповідно до вітчизняних норм права, сторони можуть «розійтися з миром» в кількох випадках:
у позовному провадженні у спорах, що випливають з цивільно-правових, сімейних і трудових правовідносин
у спорах, які вирішуються господарськими судами
в процесі примусового виконання судових рішень
при розгляді спорів міжнародним комерційним арбітражем
в процедурі банкрутства
при розгляді органами Антимонопольного комітету України справ про порушення антимонопольного законодавства
Що ж таке мирова угода? Більшість нормативно – правових актів прямого визначення даної процедури не дає. І тільки Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» пояснює термін « мирова угода» в справі про банкрутство, розуміючи під ним домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін[32].
ЗЗвертаючись до науковців, можна визначити, що мирова угода - це укладена в цивільному процесі угода між сторонами у справі і затверджена судом про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок – відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшення розміру позивних вимог [19, ст.304-305]. Можна назвати декілька ознак, які характеризують мирову угоду :
- Необхідність для укладення мирової угоди виникає тоді, коли у наявності факт порушення суб`єктивного права, який вже відбувся.
- Вчиняючи її, сторони переслідують мету захисту свого права.
- Взаємність поступок, а саме кожна сторона повинна відступитися від частини свого права, зважаючи на такий же відступ з боку іншої сторони.
- Її суб’єктами повинні бути протилежні сторони.
- Для вчинення мирової угоди необхідне волевиявлення сторін.
- Має двосторонній характер, тобто права і обов`язки виникають у обох сторін договору.
Мирова угода була відома з часів російського дореволюційного судочинства як спосіб припинення цивільно-правового спору. До змісту мирової угоди завжди відносили взаємні поступки. Аналіз судової практики дозволяє розвинути започатковану Гукасяном Р.Е. позицію про те, що положення про взаємні поступки не відповідають сутності мирової угоди [20, с.98].
Мирова угода завжди є взаємною, оскільки кожна зі сторін набуває права та одночасно несе обов’язки по відношенню одна до одної, може бути як оплатною, так і безоплатною, тому що майнові дії однієї сторони не завжди обумовлюють зустрічні майнові дії іншої сторони. На цій підставі Бортнік О.Г. пропонує виключити з поняття мирової угоди, яке закріплено у ст. 175 ЦПК України, таку ознаку як взаємні поступки [13, с.158].
В основу мирової угоди може бути покладено прощення боргу, визнання вимог, відступне, залік вимог, новацію, розстрочку чи відстрочку виконання спірного зобов’язання. Разом із тим, сторони можуть передбачити у якості умов мирової угоди часткову