Можна визначити критерії оцінки відповідності мирової угоди закону, якими повинен керуватися суд із метою її визнання. Під час визнання мирової угоди суд встановлює дотримання сторонами вимог, що пред’являються до дійсності правочинів (перевірити добровільність волевиявлення сторін, єдність волі та волевиявлення, цивільну процесуальну дієздатність її учасників), зміст мирової угоди не може суперечити нормам матеріального права, у галузі якого склались правовідносини, що є предметом судового розгляду. Якщо мирова угода має ознаки заперечного правочину, які встановлені на етапі її визнання, суд може її визнати, якщо її умови не порушують права інших осіб чи не суперечать закону.
Згідно ст. 175 ЦПК, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами
мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
О.Г.Бортнік проходить до висновку про допустимість укладення та визнання мирової угоди, змістом якої є правочин, який відповідно до законодавства потребує обов’язкового нотаріального посвідчення (наприклад, перехід права власності на нерухоме майно) [15, с.160]. Наступне нотаріальне посвідчення правочину, який є змістом мирової угоди, не потрібне, і, разом із тим, не звільняє сторони від його подальшої державної реєстрації, якщо відповідно до закону вона передбачена. Умовою відповідності мирової угоди закону є також дотримання норм процесуального права.
При заочному розгляді справи мирова угода може бути укладена, якщо відповідачем до суду надіслана заява з викладенням умов мирової угоди. Відмова відповідача від участі в судовому засіданні не може обмежити здійснення ним своїх процесуальних прав, передбачених законодавством.
Цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціальну
процесуальну форму мирової угоди, якою є ухвала. Можна зробити висновок щодо процесуальної недоцільності при укладенні мирової угоди постановлення двох ухвал: про визнання мирової угоди та про закриття провадження у справі. Обґрунтованою є допустимість та необхідність поєднання цих ухвал в одному процесуальному документі: ухвалі про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі.
Важливим питанням є визначення моменту набрання чинності мировою угодою. Цей термін збігається з закінченням строку, що передбачений на оскарження ухвали, якою мирова угода визнана. Ухвала про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі з набранням законної сили набуває властивостей судового рішення та повинна мати силу виконавчого документу. Така ухвала має виконуватись згідно з Законом України “Про виконавче провадження”.
На перший погляд, переваги мирової угоди очевидні: тепер вирішення справи не залежить від настрою чи професіоналізму судді, від його рішення. Позивач впевнений в результаті, відповідач «виторговує для себе» певні пільги – зменшення суми, розстрочка і т.д..
Але є одне але: за загальним правилом, рішення суду повинно виконуватися відповідачем добровільно. Якщо ж він ігнорує свій обов’язок, позивач має право звернутися до виконавчої служби, яка повинна стягувати суми боргу за рішенням суду. Але у випадку невиконання боржником умов мирової угоди засобів впливу на нього фактично немає, так як:
- законодавством мирова угода не розглядається як виконавчий документ, відповідно до чого, виконавча служба його не прийме;
- подати знову аналогічний позов, відповідно до законодавства, неможливо;
- виконавчий документ га основі мирової угоди суд видати не вправі, тому що при укладенні мирової угоди провадження у справі закривається;
Єдине, що залишається в такій ситуації – це подати в суд позов про «примусове виконання мирової угоди».
Розділ 3. Окремі аспекти застосування мирової угоди
3.1. Мирова угода в господарському процесі
Інститут мирової угоди набув практичного поширення та почав законодавчо регулюватися в нашій державі лише останнім часом. Певні його особливості були відображені в Господарському процесуальному кодексі України в редакції Закону України “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. № 2539-ІІІ.
До останнього часу господарський (арбітражний) процес не знав інституту мирової угоди, оскільки ст. 73 АПК України лише визначала, що арбітражний суд сприяє досягненню угоди між сторонами. Умови угоди містяться в адресованій арбітражному суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін. Арбітражний суд приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Ця процедура іменувалась арбітруванням. Тобто, за своєю правовою природою угода, укладена в процесі арбітрування, є мировою угодою в нинішньому її розумінні, хоча й існують певні особливості та відмінності.
Так, суд на основі досягнутої угоди приймав рішення по суті, з урахуванням усіх обставин справи, не припиняючи провадження у справі. Нині ж мирову угоду до винесення рішення по першій інстанції затверджує суд шляхом винесення відповідної ухвали, й одночасно припиняє провадження у справі (ст. 80 ГПК України).