Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про фінансове та майнове становище боржника. У проекті мирової

угоди викладаються пропозиції боржника за такими позиціями:

* форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);

* бажаний період пролонгації заборгованості;

* бажана сума списання боргу;

* обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.

Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і

кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою та другої та наступних черг кредиторів.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Дуже важливо, що для осіб, які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих. хто угоду підтримав.

Рішення про укладення мирової угоди підписують: від імені боржника - керівник чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), від імені кредиторів - голова комітету кредиторів.

Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди повинен подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди.

До заяви додаються такі документи:

1. Текст мирової угоди.

2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було ухвалене рішення про укладення мирової угоди.

3. Список кредиторів.

4. Зобов'язання боржника щодо відшкодування всіх першочергових витрат.

5. Письмові заперечення кредиторів, які не голосували на підтримку мирової

угоди.

Виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді:

* мораторій;

* списання частини заборгованості.

Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.

З формального боку, з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), однак комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого функції нагляду за виконанням мирової угоди. Під час дії мирової угоди, арбітражний керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання. З цією метою керуючий може, наприклад, вимагати, щоб усі грошові розрахунки підприємства проводились через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти[24, с. 118-119].

У чинному цивільному законодавстві встановлені умови визнання договорів недійсними (статті 51-54 ЦК). Законодавство про банкрутство містить додаткові випадки визнання недійсними угод, укладених боржником.

Розгляд підстав для такого рішення та прийняття відповідного рішення відбувається у межах провадження зі справи про банкрутство з виконанням вимог процесуального законодавства.

За заявою будь-кого з кредиторів господарський суд може визнати мирову угоду недійсною, якщо боржник подав недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, які свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута), а також коли існують побоювання, що виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження в справі про банкрутство, про що господарський суд виносить ухвалу.

В процесі визнання мирової угоди недійсною може виявитися, що окремі

розрахунки були вже зроблені. Вимоги кредиторів, по яких згідно з умовами мирової угоди проведені розрахунки, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов’язані повернути все отримане за мировою угодою.

Повідомлення про поновлення провадження в справі про банкрутство боржника публікується в офіційних друкованих органах.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду, якщо боржник не виконав умови мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів або здійснив дії, які завдають збитків або порушують права та законні інтереси кредиторів.

Важливо зазначити, що розірвання мирової угоди господарським судом за заявою окремого кредитора на вказаних підставах не означає втрату її чинності для інших кредиторів. Якщо мирова угода визнається недійсною

або розривається, вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та/або розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі в незадоволеній частині.

У випадку невиконання мирової угоди кредитори можуть висунути до

боржника свої вимоги в передбаченому цією мировою угодою обсязі. Якщо порушується провадження в справі про банкрутство цього ж боржника, обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в передбачених нею межах.

У випадку, якщо мирову угоду не укладено, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження в справі про банкрутство в зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною задовольняються в першу чергу.

Мирова угода в банкрутстві як засіб оперативного вирішення