Згідно з частиною 2 статті 29 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом [2]. Порівнюючи дане положення, зі статтею 13 закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, можна зробити висновок, що вони суперечать один одному, оскільки у вищезгаданому законі сказано, що особам, які не досягли 16_річного віку вільний вибір місця проживання обмежується [10]. На нашу думку, варто узгодити положення вищезгаданих нормативно_правових актів, це дозволить уникнути суперечностей на практиці. Ми вважаємо, що більш правильне положення згідно з яким вільний вибір місця проживання дозволяється особі, яка досягла чотирнадцяти років, оскільки в цьому віці людина має вже достатній обсяг дієздатності.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання невстановлене за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом [2].

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна [2].

Фізична особа може проживати постійно в якомусь одному місці, але може мати і кілька місць проживання (частина 6 статті 29 Цивільного кодексу України). У такому разі правове значення має встановлення тієї обставини, у якому з цих місць проживання вона вчинила юридично значиму дію (склала заповіт, уклала договір тощо), щодо наслідків якої виникла суперечка.

Правильне визначення місця проживання має важливе значення, оскільки виконання зобов’язань, відкриття спадщини, визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою [46; с. 117] та багато інших і не тільки цивільно_правових дій здійснюються за місцем проживання фізичної особи. Місце проживання та його точне визначення має суттєве значення також для охорони прав і законних інтересів фізичних осіб і держави [45; с. 47], для забезпечення стабільності цивільних правовідносин [43, с. 438].

Так, наприклад, відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України, якщо місце виконання зобов’язання не встановлено у договорі, виконання провадиться так:

а) за грошовим зобов’язанням – за місцем проживання кредитора на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання;

б) за іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань про передання нерухомого майна, зобов’язань про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення та інших правочинів, виконання зобов’язання провадиться за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника [2].

Крім цього, при укладенні письмових правочинів, стороною в яких є фізичні особи, в них, як правило, зазначається місце проживання цієї фізичної особи, тобто на практиці в письмових правочинах використовуються обидва способи цивільно_правової індивідуалізації фізичних осіб – ім’я та місце проживання.

Неабиякого значення набуває місце проживання фізичної особи для визначення підсудності по спорах з цивільного права. Підсудність цивільних справ за загальним правилом визначається за місцем проживання відповідача (стаття 125 нині діючого Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 126 цього ж нормативно_правового акту, за місцем проживання позивача можуть розглядатись:

а) спори, що виникають у зв’язку із стягненням коштів на утримання (аліментів) і про встановлення батьківства, позови робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, позови колгоспників про оплату праці, позови, що випливають з права автора на об’єкт авторського права чи суміжних прав, винахід, корисну модель, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію та інші результати інтелектуальної, творчої діяльності;

б) справи про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника;

в) позови про поновлення трудових, пенсійних і житлових прав, повернення майна або його вартості, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням взяття під варту як запобіжного заходу, незаконним накладанням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

г) позови громадян, що пов’язані із захистом їх прав як споживачів товарів (робіт, послуг);

ґ) справи про розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки;

д) позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання позивача також у випадку, коли при ньому є неповнолітні діти або коли йому за станом здоров’я чи з інших поважних