Вже законом України від 7 липня 1992 року була скасована кримінальна відповідальність за злісне порушення правил паспортної системи [11].

Поступово до Кодексу України про адміністративні правопорушення вносяться зміни та доповнення, зміст яких спрямовано на забезпечення права громадян на свободу пересування та пов’язаного з ним права на працю. Законом України від 19 червня 1997 року заборонено вимагати відомості про прописку під час прийняття на роботу [12]. Законами України від 20 червня 1997 року та від 5 квітня 2001 року змінюється стаття 200 Кодексу про адміністративні правопорушення України, яка вже не передбачала адміністративної відповідальності за прийняття громадянина на роботу без прописки [13; 14].

28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, в статті 33 якої зазначалось, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом [1]. Таким чином інститут прописки вже не міг існувати, оскільки він суперечив даному положенню Конституції України. Тому 14 листопада 2001 року рішенням Конституційного Суду України інститут прописки був скасований, як такий, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) [15].

В зв’язку зі скасуванням інституту прописки в законодавстві України виникла прогалина, яка потребувала негайного заповнення. Тому, на розвиток положень частини 1 статті 33 Конституції України, 11 грудня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий закон “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Крім цього, ще 16 січня 2003 року постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, який замість системи прописки, що діяла в СРСР, а пізніше й в Україні, вводить реєстрацію.

Однак дана постанова є проміжним документом, про що свідчить не тільки її назва, але й зміст. Дане питання має врегулювати парламент, оскільки відповідно до статті 92 Конституції України права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав, а також основні обов’язки громадян визначають виключно закони України [44, с. 35]. На квітень 2004 року в парламенті перебувало 11 законопроектів про державну реєстрацію фізичних осіб [41, с. 15]. Для уявлення про те, яким може бути інститут державної реєстрації фізичних осіб в майбутньому, варто хоча б коротко охарактеризувати основні з них.

В проекті закону “Про державний реєстр фізичних осіб” (внесеним народним депутатом Олександром Задорожнім) передбачається створення системи реєстрації фізичних осіб, яка, на відміну від прописки й нині чинного порядку реєстрації, пов’язується виключно із самою собою.

Законопроект за прикладом Голландії пропонує запровадити модель реєстру, що функціонує на принципах автономності: Центральний реєстр, який містить усі первинні дані про особу, що не змінюються та регіональні реєстри (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь). Таким чином, має бути створено 28 реєстрів. Усі реєстри не пов’язані один з одним, працюють в автономному режимі, здійснюють обмін інформацією в чітко визначених межах. Така модель відповідає принципам захисту персональних даних.

Документ визначає, що засновником і розпорядником Державного реєстру фізичних осіб має стати Міністерство юстиції, що відповідатиме зобов’язанням України, взятими при вступі до Ради Європи. До системи органів Державного реєстру фізичних осіб входять уповноважені Державного реєстру фізичних осіб та реєструючі органи, що утворюються в системі органів юстиції.

Законопроект містить перелік персональних даних фізичної особи, які мають заноситись до Державного реєстру, та зазначає, що персональні дані фізичної особи, не встановлені цим Законом, збирати й вносити до реєстру забороняється; він передбачає також конфіденційність інформації, що вноситься до Державного реєстру, та гарантії захисту й безпеки персональних даних фізичних осіб.

Проект встановлює порядок формування та ліквідації Державного реєстру фізичних осіб, передбачає систему класифікації та кодування, встановлює порядок користування інформацією з Державного реєстру фізичних осіб та її опублікування. Окрема стаття законопроекту присвячена таємниці реєстрації, згідно з якою особи, що працюють в органах Державного реєстру фізичних осіб або є вповноваженими особами реєструючих органів, зобов’язуються зберігати таємницю реєстрації, причому це зобов’язання зберігається в разі зміни місця роботи чи по закінченні трудової діяльності протягом трьох років. Документ передбачає також відповідальність за порушення цього Закону, визначає порядок застосування норм міжнародних договорів [44, с. 35].

Інший проект – “Про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання” (внесений народним депутатом Олександром Бандурко) – пропонує проводити реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання з метою забезпечення передбачених Конституцією їхніх прав та обов’язків.

Місцем проживання автор вважає місце, де фізична особа постійно або переважно проживає як власник, за договором найму, піднайму, оренди або на інших передбачених законодавством України підставах.

Проект передбачає реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання шляхом внесення органами реєстрації до паспортного документа й відповідних державних обліків відомостей про місце проживання фізичної особи (той самий штамп у паспорті, який ми мали раніше, просто замість слова “прописаний” стоятиме інше).

Функції реєстрації фізичних осіб за місцем проживання в межах території України пропонується покласти на територіальні органи Державного департаменту в справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, що діє як урядовий орган державного управління в складі Міністерства внутрішніх справ.

Також фізичні особи зобов’язані (підкреслимо знову йдеться про обов’язок) у десятиденний термін зареєструватися за обраним місцем проживання, а за проживання без реєстрації або з простроченим терміном реєстрації фізичні й посадові особи закладів, що допустили проживання без реєстрації, несуть встановлену законодавством відповідальність.

Таким чином, зазначений проект фактично передбачає заміну слова “прописка” словом “реєстрація”, а