пов’язаних з їх виготовленням [17].
Таким чином, як ми бачимо з вищенаведеного, нормативно_правова база з питання державної реєстрації місця проживання фізичної особи перебуває на стадії становлення. На сьогоднішній день, в зв’язку зі скасуванням інституту прописки, потребує негайно прийняття закон України “Про державну реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання”. На нашу думку, з описаних в даному підрозділі законопроектів найкраще регулює питання державної реєстрації місця проживання фізичних осіб проект закону підготовлений Олександром Задорожнім. Поки що ці питання врегульовані в тимчасовому порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року більшість норм якого суперечать положенням нині діючого Цивільного кодексу України, що може викликати труднощі при реєстрації фізичних осіб за місцем проживання на практиці.
Підсумовуючи все вищесказане можна зробити висновок, що місце проживання фізичної особи є досить важливим способом цивільно_правової індивідуалізації. Згідно з Цивільним кодексом України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Цей спосіб цивільно_правової індивідуалізації фізичної особи широко використовується у цивільних правовідносинах як разом з іменем, так і окремо, зокрема, при визначенні місця виконання зобов’язань, при відкритті та прийнятті спадщини, а також при вирішенні питання про підсудність цивільних спорів.
Якщо проаналізувати сучасне законодавство з питань місця проживання, то можна побачити, що воно є неузгодженим та суперечливим, що може утруднювати реалізацію фізичними особами своїх прав. Щоб вирішити цю проблему, на нашу думку, потрібно узгодити положення закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, а також тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання з нормами нині діючого Цивільного кодексу України. Крім цього, норми чинного Цивільного кодексу України слід враховувати при розробці та прийнятті закону України “Про державну реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання”. Варто також зазначити, що на законодавчому рівні потребує врегулювання питання визначення місця перебування осіб без постійного місця проживання. На нашу думку, вищеперелічені зміни до законодавства дозволять фізичним особам краще реалізовувати свої права та захищати власні інтереси.
ВИСНОВОК
Підсумовуючи все вищевикладене, можна дійти висновку, що цивільно_правова індивідуалізація фізичних осіб відіграє дуже важливу роль в нормальному функціонуванні цивільних правовідносин. Це здійснюється за допомогою двох способів: визначення імені фізичної особи та її місця проживання.
Слід зазначити, що чинне українське законодавство по даній проблемі, хоча і врегульовує більшість питань, проте перебуває сьогодні на стадії становлення, і тому є частково суперечливим, крім цього ряд спірних питань опинився поза сферою нормативного регулювання, що негативно впливає на розвиток вищезгаданого інституту.
Враховуючи вищесказане, ми вважаємо, що в наше законодавство варто внести такі зміни:
1). Закріпити норми, які б регулювали порядок присвоєння імені фізичної особи населеним пунктам, вулицям, навчальним закладам тощо – для недопущення незаконного використання та перекручення імені людини.
2). Доповнити статтю 295 Цивільного кодексу України нормами, згідно з якими, зміна фізичною особою імені не є підставою для зміни її прав і обов’язків, набутих під попереднім іменем та покласти на неї зобов’язання повідомити своїх боржників і кредиторів про зміну імені.
3). Виключити з Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові положення, які порушують конституційні права людини (зокрема норму, відповідно до якої, переміна прізвища, імені, по батькові не дозволяється, якщо є заперечення з боку органів внутрішніх справ).
4). Врегулювати в законодавстві питання визначення місця перебування осіб без постійного місця проживання.
5). Узгодити положення закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” з відповідними нормами Цивільного кодексу України.
6). Якомога швидше закінчити розробку та прийняти закон України “Про державну реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання”.
На нашу думку, такі зміни в законодавстві призведуть до покращення функціонування інституту цивільно_правової індивідуалізації фізичних осіб в цивільному праві України.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України.Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № . – Ст. .
Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року зі змінами і доповненнями.Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № – 44. – Ст. .
Сімейний кодекс України в редакції від 10 січня 2002 року зі змінами.Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №№ – 22. – Ст. .
Цивільний процесуальний кодекс України в редакції від 18 березня 2004 року.Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40 – 42. – Ст. .
Цивільний процесуальний кодекс України в редакції від 18 липня 1963 року зі змінами і доповненнями.Відомості Верховної Ради України. – 1963. – № . – Ст. .
Закон Української РСР “Про мови в Українській РСР” в редакції від 28 жовтня 1989 року зі змінами і доповненнями.Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1989. – № . – Ст. .
Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 23 грудня 1993 року зі змінами і доповненнями.Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № . – Ст. .
Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 15 грудня 1993 року зі змінами і доповненнями.Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № . – Ст. .
Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” в редакції від 17 січня 2002 року.Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № . – Ст. .
Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № . – Ст. .
Закон України “Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально_процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення” від 7 липня 1992 року.Відомості Верховної