[31; 32; 33; 34]. При цьому в Казахстані за бажанням батьків по батькові дитини може бути записано з додаванням до імені батька слів “ули” (син) або “кизи” (дочка). В Грузії, згідно зі статтею 17 Цивільного кодексу, ім’я фізичної особи складається тільки з прізвища та імені [35].
В цьому плані варто зазначити, що в деяких країнах прізвище чи по батькові не використовуються. Наприклад, згідно закону Ісландії від 27 червня 1925 року ніхто не повинен брати прізвище. Ісландські піддані і їх нащадки, які носять прізвище, чинне до виданням закону “Про імена” № 41 від 13 листопада 1913 року, можуть носити його. Те саме стосується і іноземців, які емігрували в цю країну. І хоча чисельність населення Ісландії становить біля 200 тисяч чоловік, в містах система суспільства без прізвищ суттєво ускладнює побут і ускладнює індивідуалізацію особистості [39, с. 43].
В деяких країнах (регіонах) можуть вводитись обмеження на певні імена. Наприклад, в еквадорському містечку Манта місцева влада заборонила батькам давати своїм дітям “екзотичні” безглузді імена, брати назви (імена) рік, гір, міст тощо. В Україні батьки мають право вибрати будь_яке ім’я для своєї дитини [39, с. 44].
Фізична особа під своїм іменем може вступати в найрізноманітніші цивільні правовідносини. Перш за все, розглянемо випадки участі фізичної особи в правовідносинах, що виникають з правочинів. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі. Якщо правочин вчинений усно чи шляхом конклюдентних дій (тобто дій, які не супроводжуються усним або письмовим волевиявленням, а самі по собі свідчать про намір особи вчинити правочин), ім’я одної чи обох сторін може і не зазначатись. Так не встановлюється ім’я покупця при укладенні договору роздрібної купівлі_продажу, пасажира – в деяких договорах перевозки, поклажодавця – в договорі зберігання в автоматичних камерах. У всіх цих випадках відсутність вказівки на ім’я не означає відсутності права на ім’я. Суб’єкти цих зобов’язань – строго визначені особи, проте не завжди доцільно зазначати їх імена. Але, при невиконанні зобов’язань і зверненні з претензією чи позовом до іншої сторони вказівка імені стає обов’язковою. Що ж до письмових правочинів, то серед його реквізитів обов’язково має зазначатись ім’я особи (осіб), які його вчиняють. Згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України, наступні правочини з участю фізичних осіб слід вчиняти в письмовій формі: правочини між фізичною та юридичною особою; та правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (який на сьогодні становить 17 гривень), крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, а також інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (рента, довічне утримання (догляд), страхування та інші) [2]. Зазначення імені фізичної особи обов’язкове також в правовідносинах, що виникають з деліктів. Крім цього, ім’я фізичної особи зазначається в іменних цінних паперах. Таким чином, в правовідносинах, що виникають з обігу цих документів обов’язково потрібно зазначати держателя такого цінного паперу.
Особливо важливе значення такий спосіб цивільно_правової індивідуалізації, як ім’я фізичної особи, відіграє у правовідносинах пов’язаних з правом інтелектуальної власності.
Так, відповідно до статті 14 закону України “Про авторське право і суміжні права” автору належать такі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь_якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь_якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь_якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора [7].
Таким чином, при використанні твору потрібно обов’язково зазначати ім’я автора, його не можна перекручувати, спотворювати чи змінювати в будь_якій іншій формі. Специфіка авторських правовідносин полягає також в тому, що автор замість свого справжнього імені може використовувати псевдонім, тобто вигадане ім’я. Крім цього, автор може залишатися анонімом. Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права, на вимогу суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам і діють вони безстроково.
Право на ім’я також активно використовується виконавцями, виробниками фонограм і відеограм.
Так, згідно зі статтею 38 закону України “Про авторське право і суміжні права” виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:
а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;
б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);
в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь_якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації [7].
Таким чином, як ми бачимо з вищевикладеного, виконавцеві твору належать майже такі ж особисті немайнові права як і автору.
Виробники фонограм, виробники відеограм, які є фізичними особами мають право зазначати своє ім’я на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і