Згідно з частинами 3 та 4 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування [2].

Крім цього, відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України, при порушенні права на ім’я фізичній особі може бути завдана майнова шкода (збитки) у формі упущеної вигоди. Збитки відшкодовуються у повному обсязі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право [2]. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, наприклад в спростуванні недостовірної інформації.

Якщо право на ім’я фізичної особи порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації (наприклад, опубліковане інтерв’ю, яке насправді дана людина не давала), то, згідно зі статтею 277 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім’ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Фізична особа, право на ім’я якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв’язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, і у такий же спосіб, у який вона була поширена [2].

Якщо право на ім’я фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права. Якщо ж право на ім’я фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, – вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення (стаття 278 Цивільного кодексу України) [2].

Таким чином, як ми бачимо з вищенаведеного, чинні нормативно_правові акти України досить повно захищають право на ім’я фізичної особи від посягань з боку інших осіб. В той же час з метою унеможливлення незаконного використання та перекручування імені фізичної особи при присвоєнні його населеним пунктам і вулицям, варто в українському законодавстві врегулювати порядок присвоєння імен фізичних осіб населеним пунктам, вулицям тощо.

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, ім’я фізичної особи є основний спосіб цивільно_правової індивідуалізації. Цей інститут регулюється Цивільним і Сімейним кодексами України, правилами реєстрації актів цивільного стану, положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові та рядом інших нормативно_правових актів. Під іменем фізичної особи слід розуміти сукупність слів, що ідентифікують фізичну особу: прізвище, власне ім’я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини до якої вона належить. Воно широко використовується у цивільних правовідносинах, насамперед у відносинах, що виникають з правочинів і відносинах, пов’язаних з правом інтелектуальної власності.

Для нормального функціонування імені фізичної особи, як способу індивідуалізації, в цивільних правовідносинах потрібна його державна реєстрація, це питання детально врегульовано в підзаконних нормативно_правових актах. Проте, окремі з них містять положення, які порушують конституційні права людини і потребують зміни (так, наприклад, необхідно виключити з положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові норму, відповідно до якої, переміна прізвища, імені, по батькові не дозволяється, якщо є заперечення з боку органів внутрішніх справ). Крім цього, на нашу думку, варто доповнити статтю 295 Цивільного кодексу України нормами, згідно з якою, зміна фізичною особою імені не є підставою для зміни її прав і обов’язків, набутих під попереднім іменем та покласти на неї зобов’язання повідомити своїх боржників і кредиторів про зміну імені.

Українське законодавство досить повно захищає право на ім’я фізичної особи від неправомірного використання. В той же час, на нашу думку, в законодавстві варто закріпити норми, які б регулювали порядок присвоєння імені фізичної