РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

3.1. Використання місця проживання фізичної особи в цивільних правовідносинах

Ще одним способом цивільно_правової індивідуалізації фізичної особи є її місце проживання. В житті трапляються випадки, коли в різних фізичних осіб повністю співпадають ім’я, прізвище та по батькові, однак місце проживання співпадає дуже рідко [49; с. 105]. Досліджуючи цю проблему, варто проаналізувати способи використання цього способу індивідуалізації в цивільно_правових відносинах, а також порядок державної реєстрації місця проживання фізичної особи в Україні, порівняти його з порядком реєстрації в інших державах та нормативно_правові акти, що стосуються даного питання.

Вивчаючи способи використання місця проживання в цивільних правовідносинах, потрібно перш за все визначити, що розуміється під місцем проживання. Дане питання регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом України, законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, а також рядом інших підзаконних нормативно_правових актів.

Стаття 33 Конституції України та стаття 310 Цивільного кодексу України гарантують кожному вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків встановлених законом [1; 3]. Так, згідно зі статтею 13 закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, вільний вибір місця проживання обмежується:

а) в адміністративно_територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі;

б) на територіях військових об’єктів;

в) у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

г) на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

ґ) на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

д) щодо осіб, які не досягли 16_річного віку;

е) щодо осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі;

є) щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

ж) щодо осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

з) щодо осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

и) щодо іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України [10].

Варто також звернути увагу на те, що стаття 33 Конституції України розрізняє місце перебування фізичної особи і місце її проживання [47, с. 87]. Згідно зі статтею 3 закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, місце перебування – це адміністративно_територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; а місце проживання – це адміністративно_територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік [10]. Таке визначення місця проживання суперечить статті 29 Цивільного кодексу України, згідно з якою, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Крім цього у вищезгаданому нормативно_правовому акті зазначається, що фізична особа може мати кілька місць проживання, а тлумачення визначення місця проживання, запропоноване в законі України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” дозволяє зробити висновок, що фізична особа може мати тільки одне місце проживання. Варто також зазначити, що якщо визначати місце проживання як адміністративно_територіальну одиницю, на території якої особа проживає, то втрачається індивідуалізуючи функція місця проживання фізичної особи, адже в одному населеному пункті може бути кілька осіб, які мають однакове прізвище, ім’я та навіть по батькові. Крім цього, державна реєстрація місця проживання здійснюється за точною адресою, а не за адміністративно_територіальною одиницею, де мешкає особа. Враховуючи вищесказане, можна зробити висновок, що такі розбіжності у врегулюванні місця проживання фізичної особи можуть призвести до суперечностей на практиці, тому варто уніфікувати норми, які визначають місце проживання. Ми вважаємо, що краще визначає місце проживання Цивільний кодекс України, оскільки часто неможливо виконати певні цивільні дії, знаючи тільки адміністративно_територіальну, де проживає фізична особа. Характеризуючи місце проживання, варто також зазначити, що не може визнаватися житлом приміщення господарського призначення (комора, погріб, гараж тощо) і підсобні приміщення (кухня, туалет, ванна та інші) [37, с. 11 – 12], це означає, що такі приміщення не будуть розглядатись як місце проживання фізичної особи.

В країнах СНД, як правило, під місцем проживання розуміється місце, де фізична особа постійно чи переважно проживає; місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 14_ти років, чи фізичних осіб, над якими встановлена опіка, визнається місце проживання їх законних представників – батьків, усиновителів чи опікунів (стаття 23 Цивільного кодексу Вірменії, стаття 27 Цивільного кодексу Азербайджану, стаття 20 Цивільного кодексу Грузії, стаття 55 Цивільного кодексу Киргизстану, стаття 21 Цивільного кодексу Таджикистану, стаття 22 Цивільного кодексу Туркменістану, стаття 21 Цивільного кодексу Узбекистану) [31; 27; 35; 30; 29; 33; 28]. В цивільних кодексах Білорусі (стаття 19) та Казахстану (стаття 16) уточнено, що місце проживання становить населений пункт, де фізична особа проживає [26; 17]. В Цивільному кодексі Молдови (стаття 30) розрізняється місце проживання і місце перебування. Якщо під місцем проживання розуміється місце, де фізична особа постійно чи переважно проживає, то місцем перебування вважається місце, де фізична особа тимчасово чи періодично проживає. Якщо не можливо достовірно встановити місце проживання, то особа вважається проживаючою в місці свого перебування. У випадку відсутності місця перебування