Земельний кодекс

Нині чинний Земельний кодекс України було прийнято 18 грудня 1990р. і затверджено у новій редакції 13 березня 1992р. Важливою рисою кодекс є забезпечення різноманітності форм власності на землю.

Форми власності на землю України

Державна Комунальна Колективна Приватна

Усі форми власності є РІВНОПРАВНИМИ

На жаль, колективне господарювання на землі в багатьох випадках привело до байдужого, безгосподарського, а часом і шкідливого ставлення до власності, зокрема до власності на землю.

Проте колективна форма господарства, яка багато в чому відповідає давнім традиціям громадського землекористування, ще далеко не вичерпала себе і поки що становить гідну конкуренцію приватним фермерським господарствам, які лише стають на ноги.

З юридичної точки зору принципово те, що користуватись землею можна лише на двох основних правових підставах: бути або її власником, або лише користувачем (орендарем).

Приватна власність на землю

Право приватної власності на землю - один з проявів права громадян на власність, яке гарантовано Конституцією України. Це зовсім не означає, що можуть бути передані у приватну власність (приватизовані) будь-які земельні ділянки. Відповідно до цільового призначення зараз землі поділяються на сім категорій:

Землі 3-7 категорій залишаються у державній власності і, як правило, передаватися в іншу власність не можуть.

Однак, як свідчить досвід передових держав, приватний землевласник - дбайливий господар і високоефективний товаровиробник. Тому законодавством передбачено, що земля може надаватися у приватну власність для наступних потреб:

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Кримінальний кодекс України
Кримінальне право – це одна із галузей права України, яка представляє собою сукупність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом нашої держави – Верховною Радою України, що визначають злочинність певних суспільно небезпечних діянь і ті покарання, які треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Особливість кримінально-правових норм полягає у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу – кримінального покарання. Отже, головне призначення кримінального права – охорона суспільних відносин від злочинних посягань.
Основним кримінально-правовим актом є Кримінальний кодекс України, прийнятий у 1961 році. Він характеризується внутрішньою єдністю та є системою взаємозв’язаних правових приписів, визначає принципи й загальні положення кримінального права, встановлює коло злочинних діянь і покарань за їх скоєння, а також регламентує питання звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Слід зазначити, що Кримінальний кодекс розроблявся та приймався ще за радянських часів, і хоч у нього прийняті багаточисельні зміни і доповнення він не відповідає вимогам сьогодення. Проект нового Кримінального кодексу знаходиться на розгляді у Верховній Раді, і можна сподіватися, що він буде прийнятий найближчим часом.
Кримінальний кодекс має дві частини – Загальну й Особливу.
Загальна частина регламентує найбільш важливі загальні положення кримінального права. У ній зокрема, сформульовані завдання кримінального права (законодавства), закріплені підстави кримінальної відповідальності, межі чинності кримінального закону в часі та просторі, визначені поняття, система покарань, порядок призначення покарань за скоєні злочини й порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, поняття неосудності, співучасті у злочині, стадії скоєння злочину й таке інше.
Особлива частина складається з норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлюють конкретні покарання, що застосовуються до осіб, які вчинили злочини. Вона складається з 11 глав:

1. Державні злочини
2. Злочини проти власності
3. Злочини проти життя, здоров’я, волі та гідності особи
4. Злочини проти політичних і трудових прав громадян
5. Злочини проти особистої власності громадян
6. Господарські злочини
7. Службові злочини
8. Злочини проти правосуддя
9. Злочини проти порядку управління
10. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я
11. Військові злочини 

Поняття злочину
Кримінальний кодекс визначає злочин як передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну й економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права й свободи громадян, передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, яке посягає на правопорядок. Злочин характеризується такими обов’язковими ознаками, що випливають із зазначеного визначення: суспільна небезпека, протиправність, винність і караність.
Суспільна небезпека – це основна матеріальна ознака злочину. Вона полягає у тому, що злочинне діяння завдає шкоди або створює загрозу спричинити істотну шкоду об’єктам кримінально-правової охорони, тобто суспільному ладу України, її політичній чи економічній системам, власності, особі, політичним, трудовим, майновим та іншим правам і свободам громадян, а також іншим суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Перелік суспільних відносин конкретизується та доповнюється у статтях Особливої частини КК.
Не є злочином таке діяння особи, що, хоч формально і містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки. Це означає, що скоєне або зовсім не завдало шкоди суспільним відносинам, або завдало чи могло завдати лише незначної шкоди.
Протиправність діяння означає, що злочином може бути визнане тільки таке суспільно небезпечне діяння, яке передбачене законом. Тобто у кожному випадку слід встановити, яка саме правова норма порушена. Наприклад, особа, яка вчинила крадіжку індивідуального майна, порушила заборону красти індивідуальне майно громадян. Ця заборона сформульована у ст. 140 Особливої частини КК.
Винність як обов’язкова ознака злочину означає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні