злочину, тобто коли вона навмисно або з необережності скоїла діяння, передбачене кримінальним законом. Вина особи проявляється у психічному відношенні її до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Відсутність вини означає відсутність злочину, а це означає і відсутність кримінальної відповідальності навіть у випадках, коли невинна особа може завдати значної шкоди суспільним відносинам (психічно хвора неосудна особа спричинила тілесні ушкодження іншій особі).
Караність теж є обов’язковою ознакою злочину. Тому в кожній статті Особливої частини КК передбачаються міри покарання, які й застосовуються судом у кожному конкретному випадку скоєння злочину. Але встановлення покарання за злочин не означає, що воно обов’язково застосовується у кожному випадку скоєння діяння. Чинне законодавство передбачає можливість звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності й покарання.
Кримінальна відповідальність і її підстави
Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Вона наступає у випадках вчинення злочину, тобто порушення кримінального закону. З моменту скоєння злочину виникають кримінально-правові відносини, змістом яких є те, що держава в особі уповноважених органів має право притягти винну особу до кримінальної відповідальності, а винний, у свою чергу, повинен відповісти за вчинене суспільно небезпечне діяння.
Кримінальна відповідальність настає лише за умови, коли у скоєному суспільно небезпечному діянні є склад конкретного злочину – вбивства, крадіжки, хуліганства тощо. Тобто згідно з кримінальним законом єдиною підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є скоєння ним такого діяння, яке містить у собі ознаки конкретного складу злочину.
Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину створюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.
Об’єктом злочину є те, на що спрямоване злочинне діяння, чому воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення шкоди. Такими об’єктами виступають суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Від об’єкта слід відрізняти предмет злочину. Предметом злочину можуть бути конкретні матеріальні речі, цінності, наркотичні засоби, зброя й інше.
Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона злочинної діяльності. Описуючи той чи інший злочин, законодавець частіше вказує на ознаки саме об’єктивної сторони. До них належать: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), злочинні наслідки й причинний зв’язок між ними. Ці ознаки є основними, тобто обов’язковими для більшості складів злочину. Відсутність хоч би одного з них означає відсутність злочину взагалі. Крім названих, об’єктивна сторона містить і деякі необов’язкові ознаки: спосіб, обставини, час, місце, знаряддя і засоби злочину. Але якщо закон безпосередньо вказує на які-небудь з них, то це означає, що така ознака є також обов’язковою (наприклад, закон не забороняє полювання в певний час і в певних місцях).
Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності є досягнення фізичною особою певного віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Закон встановлює, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за скоєння окремих злочинів, у визначених законом випадках, кримінальна відповідальність настає з 14 років. До цих злочинів належать вбивство, навмисне завдання тілесних пошкоджень, які спричинили розлад здоров’я, зґвалтування, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та деякі інші..
До заходів виховного характеру, (які може застосовувати суд) закон відносить:
1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) застереження;
3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;
4) покладання на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов’язок відшкодувати заподіяні збитки;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Такі заходи суд може застосовувати і до осіб у віці від 11 до 14 років, якщо вони вчинили суспільно небезпечне діяння.
Суб’єктивна сторона злочину – це його внутрішня сторона, тобто психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належить вина у формі умислу чи необережності. Серед інших необов’язкових ознак суб’єктивної сторони закон може розглядати мотив та мету скоєння злочину, а також емоційний стан суб’єкта (так звані факультативні ознаки).
Основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина. Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає особа, винна у вчиненні злочину, про що прямо вказано у законі.
Злочин визнається вчиненим навмисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків. Необережність, як форма вини, характеризує меншу суспільну небезпечність злочину й особи, яка його скоїла. Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити. Таким чином, закон визначає два види необережної вини: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.
Мотивом злочину визнаються внутрішні спонукання до скоєння злочину. Це такий активний стан психіки людини, який штовхає на скоєння злочину (користь, помста й інше). Метою злочину є те, чого прагне досягти злочинець.
Кримінальне покарання і його види
Кримінальне покарання – це засіб державного примусу, який застосовується судом у вироку до