Попереднє отримання дозволу Комітету або адміністративної колегії Комітету на концентрацію є обов?язковим, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з врахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, зокрема за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро, визначеного за курсом НБУ, який діяв в останній день фінансового року. При цьому повинні дотримуватись такі умови:

вартість активів або обсяг реалізаціїтоварів учасників концентрації, у тому числі за кордоном, не менше ніж у двох учасників концентрації, з врахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом НБУ, що діяв в останній день фінансового року;

вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча би одного учасника концентрації, з врахуванням відносин контролю, перевищує суму еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом НБУ, який діяв в останній день фінансового року.

Дані умови отримання попередньої згоди поширюються на ті види концентрації які передбачені ч. 2 ст. 22 Закону України про захист економічної конкуренції.

Учасниками концентрації є: суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання; суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль; суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі; суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господарювання [7]. Учасниками концентрації можуть бути фізичні та юридичні особи, пов'язані з перерахованими вище учасниками концентрації відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб?єктом господарювання.

За загальним правилом, подібна концентрація можлива за наявності попереднього дозволу анимонопольних органів, що надається в установленому порядку, лише за умови, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. КМУ може дозволити концентрацію навіть у разі негативного рішення АМК України, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів такої концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, а останні не становлять загрози системі ринкової економіки та необхідними для досягнення мети концентрації [59, с.366].

Концентрація може мати декілька різних наслідків економічного характеру: позитивні результати для учасників концентрації та їх споживачів (покращення показників фінансово-господарської діяльності, покращення якості продукції, зниження цін за рахунок об'єднання дублюючих функцій, ефективної організації науководослідних робіт, консолідації видатків за однаковими статтями, маневрування фінансовими та іншими ресурсами), а також негативні результати у вигляді усунення конкуренції (монополізації ринку) або її обмеження. Крім того, можливі випадки, коли наслідки концентрації господарських структур для ринку будуть одночасно і позитивні, і негативні.

Отже, контроль за економічною концентрацією Ї одна з найважливіших форм реалізації конкурентної політики держави, яка дозволяє попереджати монополізацію економіки, захищати інтереси споживачів та підприємців, що гарантує створення рівних можливостей в конкуренції для всіх суб'єктів господарювання. Здійснення такого контролю антимонопольними органами потребує проведення глибоких досліджень товарних ринків, їх структурних особливостей, взаємовідносин суб'єктів господарювання, кон'юнктури на ринках та інших обставин, які впливають на розвиток товарних відносин.

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ВИДИ АНТИКОНКУРЕНТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ?ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1. Недобросовісна конкуренція: поняття, ознаки, види

Найважливішою умовою формування в Україні ринкових відносин і розвитку конкуренції є визнання за суб?єктами господарювання права на вільну і добросовісну конкуренцію і забезпечення цього права належним захистом в передбаченому законом порядку [31, с.14].

Законодавство про недобросовісну конкуренцію базується на конституційній забороні недобросовісної конкуренції та конституційному обов?язку держави захищати конкуренцію в підприємницькій діяльності. Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України не допускається неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Ця заборона заснована на принципі свободи конкуренції в підприємницькій діяльності, що сформульована у ч. 1 цієї статті: кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1].

Поняття «недобросовісна конкуренція» визначене у ст.1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як будь-які дії у конкуренції, що
суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській
діяльності [5].

Для характеристики недобросовісної конкуренції необхідно виявити її ознаки. Першою ознакою недобросовісної конкуренції є те, що це поведінка у сфері конкурентного господарювання. Про необхідність наявності конкурентних відносин для визнання діяння недобросовісною конкуренцією зазначалося в літературі. Так, К. Тотьєв вважає, що для застосування положень Закону щодо конкуренції, припинення недобросовісної конкуренції необхідно, зокрема довести факт конкурентних відносин між господарюючими суб?єктами [52, с.225]. На думку С. Паращука, для визнання дій недобросовісною конкуренцією і застосування заходів відповідальності необхідно, щоб сторони перебували в конкурентних відносинах і недозволена діяльність переслідувала конкурентну мету [43, с.23]. І. Шуміло зазначає, що наявність конкурентної ситуації є однією із основних ознак антиконкурентних правопорушень [58, с.11].

Заслуговує на увагу думка С. А. Кузьміної, згідно з якою суб?єкти конкурентних відносин повинні відповідати певним вимогам, а саме: мати подібне коло споживачів на ринку; бути суперниками у певній сфері господарювання; пропонувати на ринку ідентичні