Ця галузь законодавства почала формуватись ще в період існування Радянського Союзу. Першими актами, що на той час були прогресивними, слід вважати Закон про індивідуальну трудову діяльність (1986р.), який дозволив приватну господарську діяльність, але без застосування найманої праці, Закон про кооперації (1988р.), який допустив найману працю в кооперативах. Це були перші «ластівки» правового визначення і регулювання приватного підприємства.

Значним етапом у створенні законодавчої основи для підприємницьких структур було прийняття Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР». Закон установив принципи розвитку кооперативної демократії, визначив відносини держави і кооперації, гарантував вільний вибір форм господарської діяльності кооперативів, створив умови для ініціативи і самоврядування. Важливе значення мали норми, що містилися у Законі, спрямовані на охорону кооперативної власності, встановлювали гарантії діяльності кооперативу, в тому числі недопущення вилучення майна, крім як за рішенням суду або арбітражного суду, право самостійно розпоряджатись своїм майном і принцип невтручання держави в господарську й іншу діяльність кооперативу.

Важливу роль відіграв і Закон СРСР «Про власність у СРСР» від 6 березня 1990р., відповідно до якого основними видами власності були власність громадян, колективна і державна власність, передбачалася можливість створення мішаних форм власності, у тому числі спільних підприємств за участю радянських та іноземних юридичних осіб і громадян.

Закон СРСР «Про підприємства в СРСР», що визначив загальні правові, економічні і соціальні основи організації підприємства за умови різноманітних форм власності й діяльності в умовах розвитку товарно – грошових відносин, був наступним етапом у регулюванні підприємницьких відносин, що зароджувались. Підприємствам було надане право розпоряджатись прибутком, що залишався після сплати податків та інших платежів до бюджету.

Важливу роль у регулюванні підприємництва мали Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю та Положення про цінні папери (1990р.).

Основи антимонопольної політики держави у сфері економіки були закладені в постанові Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо демонополізації народного господарства «У ньому були передбачені заходи для вибіркового розукрупнення високо монополізованих підприємств і організацій з урахуванням пропозицій трудових колективів, перехід від централізованої системи відомчого керування до його побудови на принципах самоврядування шляхом створення добровільних об’єднань підприємств, стимулювання розвитку малих форм підприємництва.

У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативно–правових актів:

1) Конституція України, що містить норми про підприємництво;

2) блок спеціальних нормативних актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність основним із яких є Закон України «Про підприємництво»;

3) нормативно–правові акти, що містять окремі норми або їх сукупність, які регулюють підприємництво ( наприклад, Цивільний кодекс України ).

Підприємницьке законодавство України складають регулюючі підприємництво закони, декрети та постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва, контроль і нагляд за ним.

Найбільшу значимість мають законодавчі акти.

Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати Закони України «Про підприємство» від 07.02.91р., «Про підприємства в Україні» від 27.03. 91р., «Про господарські товариства» від 19.09.91р., Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.91р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96р., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91р., «Про лізинг» від 16.12.97р. тощо.

Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосується цих відносин. Це закон України «Про власність» від 07.02.91р., «Про ціні папери і фондову біржу» від 18.06.91р., «Про рекламу» від 03.07.96р., «Про страхування» від 07.03.96р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчі сировини» від 23.12.97р. тощо.

Значну роль у регулюванні підприємницької діяльності відіграють також підзаконні акти. У їх числі – Укази Президента України.

Серед Указів Президента України у сфері підприємництва слід виділити такі: «Про усунення обмежень, що стимулюють розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.98р., «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98р., «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98р. Крім того, низку важливих нормативних актів, що регулюють підприємництво, Указами Президента України було затверджено. Серед них положення про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Указом Президента України від 07.11.94р.; Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/ВОТ, затверджене Указом Президента України від 27.06.96р., тощо.

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затверджені постановами уряду України. Серед них Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96р. До числа цих актів також належить Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92р. тощо.

Великий масив становлять відомчі нормативні акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийнято десятки відомчих актів), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Ліцензійної палати тощо.

Значну роль у сфері підприємництва мають локальні нормативні акти, що розробляються і приймаються безпосередньо суб’єктами підприємницької діяльності з метою її