цьому розподіл грошових коштів здійснюється після повного задоволення вимог попередньої черги); подання компанією з управління активами (після закінчення розрахунків) ДКЦПФР звіту про результати ліквідації; виключення ПІФ (на підставі поданого звіту про результати його ліквідації) з реєстру ІСІ, що ведеться ДКЦПФР.
Правовий статус корпоративних та пайових інвестиційних фондів значною мірою відрізняється від інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, що створювалися згідно з Указом Президента України від 19 лютого 1994 року «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» хоча останні також виконували роль інститутів спільного інвестування.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» і з введенням його в дію (24.04.2001 р.) 1) заборонено створення інститутів спільного інвестування (у вигляді інвестиційних фондів та інвестиційних компаній), 2) закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності цим Законом, здійснюють свою діяльність відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (Указ Президента України від 19 лютого 1994 року) протягом строку, на який вони були створені; у разі закінчення строку діяльності таких інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній, вони повинні ліквідуватися або прийняти рішення про реорганізацію в пайовий або корпоративний інвестиційний фонд шляхом приведення своїх установчих документів та діяльності у відповідність до вимог Закону.
Відкриті інвестиційні фонди та відриті інвестиційні компанії, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності Законом, зобов’язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність до вимог Закону протягом двох років з дня набрання чинності Законом (хоча тривалість цього процесу є значно довшою, ніж передбачалося, з огляду на недотримання ДКЦПФР встановлених Законом строки затвердження порядку реорганізації).
Реорганізація інвестиційних фондів та інвестиційних компаній має проводитися без зупинення її діяльності відповідно до затвердженого рішення ДКЦПФР від 08.07.2003 р.№ 304 Положення про порядок реорганізації інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, створених відповідно до Указу Президента України від 19 лютого 1994 року в інститути спільного інвестування.
РОЗДІЛ 3. Стан та проблеми розвитку ринку цінних паперів та інститутів спільного інвестування
3.1. Розвиток інституційного інвестування в Україні
Інституційні інвестори (банки, інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, довірчі товариства) виконують важливі функції, трансформуючи вільні кошти бізнесу та домашніх господарств в інвестиції. На інвестиційному ринку України сьогодні діє понад тисяча різних посередників (і щороку їх кількість зростає, так само як і обсяги їх активів), які виконують безліч посередницьких операцій і, взаємодіючи між собою, формують його інфраструктуру.
В науковій літературі практично немає повного комплексного дослідження інституту інституційних інвесторі. Їх розглядають або відокремлено, наприклад, страхові компанії як інститути страхового ринку, недержавні пенсійні фонди як елемент пенсійної реформи (і лише останнім часом як джерело довгих інвестицій), а також немає комплексного дослідження такого професійного учасника ринку цінних паперів, як інституту спільного інвестування.
Лібералізація фінансового сектору і нові тенденції розвитку світової економіки розширили можливості інституційних інвесторів розвинених країн щодо надання нових послуг і використання сучасних фінансових інструментів. Поширення набувають зручні для індивідуального інвестора акції фінансових посередників. Інституційні інвестори стають головними власниками акціонерного капіталу і вирішують питання його використання, а також пов’язані з цим права управління. Вони максимізують прибуток для інвесторів і конкурують за фонди на основі високо професіонального формування портфелів цінних паперів.
Система інституційного інвестування є нині доволі розгалуженою і потребує певної класифікації.
Зауважимо, що інституційний інвестор – це учасник фінансового ринку, які відіграють провідну роль у процесі трансформації заощаджень в інвестиції, акумулюючи кошти індивідуальних заощадників (як правилом шляхом випуску власних боргових зобов’язань або на довірчій основі), що використовуються для інвестування у фінансові та матеріальні активи (най частіше в цінні папери), диверсифікуючи інвестиційні вкладення, тим самим зменшуючи ризик, і отримують інвестиційний дохід.
Інституційні інвестори, залучаючи кошти індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів, істотно впливають на функціонування ринку цінних паперів та його активність, що зумовлено зокрема такими обставинами:
інституційні інвестори мають більше коштів, ніж окремо взяті фізичні особи;
індивідуальні інвестори купують цінні папери з власного інтересу, а інституційні намагаються поєднати його з справами емітента;
інституційні інвестори зацікавлені в тому, щоб брати участь в повсякденному управлінні справами емітента.
Діяльність інституційних інвесторів знижує ризикованість інвестицій і на внутрішньому, і на міжнародних фондових ринках. Акумулюючи кошти заощадників, вони диверсифікуючи портфель фінансових інструментів, ефективно розв’язуючи питання стабілізації співвідношення ризику й дохідності. Саме тому однією з важливих особливостей розвитку фінансового ринку є те , що індивідуальні інвестори передають управління своїми портфелями професійним фінансовим посередникам.
Спираючись на наукові праці та реалії української фінансової системи, професор Ватаманюк З.Г. пропонує кілька класифікаційних ознак, за якими можна поділити інституційних інвесторів:
За загальними характеристиками:
інституційні інвестори банківського типу;
інституційні інвестори небанківського типу;
міжнародні інституційні інвестори.
За функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці:
соціально орієнтовані інституційні інвестори (страхові компанії, пенсійні фонди) в основі їх діяльності лежить соціальна складова, а саме за допомогою соціальної спрямованості своєї діяльності вони залучають кошти
кредитно – ощадні інституційні інвестори (комерційні банки, кредитні спілки), основними функціями цих інституційних інвесторів є кредитування та збереження заощаджень своїх клієнтів (учасників);
ризикові інституційні інвестори (інститути спільного інвестування, довірчі товариства, венчурні фонди) їх діяльність пов’язана з високим ступенем ризику, проте вони можуть приносити своїм вкладникам найбільші за своїм розміром доходи серед усіх інших інституційних інвесторів.
За способом акумуляції заощаджень:
заощаджувальні інституційні інвестори (комерційні банки, пенсійні фонди) як правило, їм довіряють кошти