США взаємним фондам належить перше місце на ринку муніципальних облігацій, головна причина цього та, що взаємні фонди пропонують дохід на їх облігації, який не оподатковується.
Загалом інвестиційні компанії інвестують капітал у різноманітні галузі та сфери економіки: транспорт, оборону промисловість, сільське господарство, нерухомість, електронну, електротехнічну промисловість тощо. Всі великі інвестиційні компанії (фонди) вийшли за національні кордони і працюють на зовнішніх ринках. Це – національні інвестиційні компанії. Крім того, існують багатонаціональні інвестиційні компанії (БІК).
Розвиток міжнародних інвестиційних компаній дає можливість швидко перекидати капітал із країни в країну, використовувати сприятливі умови для інвестицій в інших країнах. Водночас МІК і БІК посідають вагому роль і місце в системі контролю над економікою не тільки своєї країни, а й інших країн та регіонів.
Процес інтеграції країн з ринковою економікою, що відбувається у світі, вимагає створення загального фінансового ринку для проведення ефективної інвестиційної політики. Вже існує великий досвід реалізації міжнародних інвестиційних проектів. Емітовані банками і корпораціями цінні папери одних країн для поширення в інших у великому обсязі обертаються на міжнародному ринку цінних паперів. Повне скасування у 70-х роках минулого століття обмежень на переміщення капіталу в розвинутих країнах створило умови для виникнення міжнародного ринку цінних паперів. Тільки за 10 років (1980-1990) частка міжнародних операцій з цінними паперами у ВВП США зросла з 9 до 93%.
В Україні, як і в інших країнах із перехідною економікою, інвестиційний бізнес тальки зароджується. На 01.01.2001р. було зареєстровано 252 інвестиційні фонди і взаємні фонди інвестиційних компаній, але діяли тільки 194; їхні активи дорівнювали 372,5 млн. грн., що становило 0,21% ВВП [50,с.167].
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні, як і в зарубіжних країнах, здійснюється через сукупність законодавчих підзаконних актів. Їх прийняття за послідовністю можна виділити в три таких покоління. Перше їх покоління (1991-1994рр.) намагалось впорядкувати найбільш важливі ринкові відносини. Вони охоплювали своєю дією питання випуску цінних паперів, розміщення їх серед інвесторів, державної реєстрації випусків та інформації про них, встановлювали режими державної реєстрації посередницької діяльності, визначали перелік видів цінних паперів, основи функціонування фондової біржі та інше. Ними було створено законодавчі передумови для розвитку фондового ринку України в зв’язку з прийняттям ключових законів щодо діяльності акціонерних товариств та випуску та обігу цінних паперів (Закони України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери і фондову біржу»). Цей етап характеризувався вкрай низькими темпами розвитку. Суттєвим недоліком цього етапу була відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. Розпорошеність функцій регулювання фондового ринку між різними державними органами не давала змогу повною мірою забезпечувати процес його гармонійного розвитку, досягнення цілісності і прозорості, поступового інтегрування у світові фондові ринки. Другий етап (1995-1999рр.) характеризується значним кількісним та якісним зростанням фондового ринку України, каталізатором чого можна вважати два моменти: прискорення темпів приватизації та створення спеціального державного органу регулювання фондового ринку, насамперед Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), визначення та розмежування повноважень щодо цього регулювання серед інших державних органів. Законодавчо було визначено принципи та шляхи розвитку ринку цінних паперів: було прийнято Концепцію функціонування та розвитку цінних паперів (1995р), Закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996р), «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997р). Основними результатами цього етапу можна вважати створення дієвої системи нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, створення єдиної системи реєстрації прав власності на цінні папери та системи інформування потенційних інвесторів про емітентів та професійних учасників ринку цінних паперів. Третій етап почався з 2000 року. Зі зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв’язку із закінченням масової приватизації фондовий ринок перейшов до наступного та нового етапу свого розвитку: прийняттям ряду нормативно –правових актів : Законів України від 18.05.2000р. «Про Державну програму приватизації»; від 15.03.2001р. «Про інститути спільного інвестування»: визначає специфіку спільного інвестування, що здійснюється на професійних засадах інститутами спільного інвестування, та застосування корпоративної та договірної форми при створенні таких інститутів; від 12.07.2001р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; від19.06.2003р. «Про іпотечне кредитування, операцій з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово кредитні механізми і управління майном при операціях з нерухомістю». Інфраструктура фондового ринку яка на Заході створювались століттями, в Україні було створено за останні 5-6 років. Незважаючи на те, що Україна не була членом ІОСКО, законодавче і підзаконне регулювання ринкових відносин ґрунтувалось на врахуванні досвіду їх регулювання в ряді інших країн. Проте складність полягала в тому, що Україні доводилось враховувати досвід функціонування розвинених ринків цінних паперів в умовах, коли власний ринок тільки починав виникати. Реальне життя та становлення ринкових відносин у цій сфері одразу ж виявили відсутність державно-правового регулювання та зумовили необхідність прийняття нових нормативних актів.
Нині зросла привабливість ринку євро паперів. Деякі українські компанії також починають виходити на міжнародний ринок цінних паперів як емітенти єврооблігацій. Таку спробу першою зробила компанія «Київстар». Але для подальшого набуття статусу суб’єктів міжнародного фондового ринку українським компаніям потрібно гармонізувати українське законодавство про фондовий ринок з міжнародним, а саме: із законодавчими про міжнародний ринок цінних паперів, а також з нормами міжнародної організації - Комісії з цінних паперів. Адже на