Сфера корпоративних взаємо відносин – складний процес, зіткнення економічних інтересів. Розв’язання проблеми корпоративного управління полягає насамперед у прийнятті закону «Про акціонерні товариства», який би регулював діяльність акціонерних товариств, захищав права дрібних власників.

Права інвесторів порушуються вже на першому етапі набуття ними прав власності на акції. Незалежні реєстратори, незважаючи на звернення громадян, не дають їм виписки та не включають до реєстру акціонерів, що засвідчує право власності на частку капіталу акціонерного товариства та надає право на участь в його регулюванні. Акціонерів тримають в інформаційному вакуумі щодо термінів, місць проведення та порядку денного загальних зборів акціонерного товариства.

Можна погодитись з твердженням, що ведення реєстру акціонерів є одним з інструментів регулювання ринку цінних паперів. Реєстрація акцій потрібна насамперед для того, щоб гарантувати права власників на володіння відповідною часткою в капіталі. Штучно затягується реєстрація та перереєстрація прав власності на цінні папери. Обмежується доступ до інформації з реєстру, хоча теоретично право на одержання цієї інформації має будь хто з акціонерів.

Беручи до уваги вищезазначене, для захисту прав інвесторів передусім необхідно:

строге дотримання законодавства, вимог регулятора та стандартів ділової етики з боку професійних учасників ринку цінних паперів;

врегулювання конфліктів інтересів, зокрема через розподіл повноважень на законодавчому рівні;

захист інвестора від маніпулювання цінами на фондовому ринку.

Але розв’язати окреслені проблеми захисту прав інвесторів можна тільки шляхом запровадження системи фінансової відповідальності (штрафів) щодо порушників, професійних учасників ринку цінних паперів (реєстраторів, емітентів, брокерів). ДКЦПФР має досвід та повноваження стягнення штрафів, проте вони незначні в порівнянні з прибутками які отримують порушники. Для порівняння зауважимо, що у провідних розвинутих країнах використання службової інформації в особистих цілях переслідується в кримінально-адміністративному порядку. В США для осіб що зловживають службовою інформацією при укладанні угод з цінними паперами, передбачені штрафи в розмірі в один млн. доларів (для юридичних осіб 2.5млн. дол.) або ув’язнення терміном до десяти років. У Великобританії – штраф у необмеженій сумі або ув’язнення до семи років. У Франції 10 млн. франків.

Запровадження суворих санкцій для порушників є необхідним кроком. Саме професійні учасники ринку цінних паперів користуються довірою дрібних інвесторів, тому їх дії держава має жорстко контролювати.

На наш погляд, необхідно б було розширити можливості впливу ДКЦПФР на професійних учасників – через заборону діяльності, заморожування рахунків, стягнення штрафів тощо. Реакція на правопорушення повинна бути миттєвою, а справи які не належать до компетенції комісії, мають передаватись до органів прокуратури або вирішуватись в судовому порядкую. Зважаючи на досвід зарубіжних країн, як з розвиненою, так і з перехідною економікою, необхідно збільшити суми штрафів, які накладаються за порушення законодавства про цінні папери, а також відпрацювати механізм їх стягнення. Необхідно запобігати порушення законодавства з боку посадових осіб, які користуються своїм службовим становищем у власних інтересах.

Одна із головних проблем регулювання ринку цінних паперів в Україні полягає у строках створення регулятора ринку. Вивчаючи досвід регулювання ринку цінних паперів у країнах перехідною економікою, зокрема Польщі, можна сказати – що це строк створення Комісії з цінних паперів та бірж яку утворено водночас з Варшавською фондовою біржею. Тобто вдалось уникнути ситуації, коли ринок є, але на ньому нема регулятора, що сталося в Україні (в 1991р. було створено Українську фондову біржу, а в 1995р. - створено ДКЦПФР). У Польщі було створено спочатку регулятор, а потім всі учасники були змушені функціонувати за чітко встановленими правилами, що дало можливість майже одразу висунути високі вимоги до ринку та його учасників [52, c.101].

Так, для України втрачено багато часу, проте можливо виправити критичний стан на фондовому ринку за допомогою прийняття вище згадуваного закону «Про акціонерні товариства», та розширення повноважень ДКЦПФР, а також примусивши учасників ринку працювати за чітко встановленими правилами з дотриманням чинного законодавства, а до порушників застосовувати суворі санкції.

Досвід розвинених країн переконує, що кращого ринкового механізму розподілу капіталу, ніж ринок цінних паперів та його професійних інституційних інвесторів (інститути спільного інвестування) не існує. В Україні на сучасному етапі організовані ринки цінних паперів занадто слабкі й нерозвинуті. Створення корпоративних та пайових інвестиційних фондів знаходиться на початковій стадій, з великими трудностями адже вони є альтернативою банківським вкладам. Низький рівень нагромадження капіталу та низька ліквідність цього капіталу, слабо проінформований, не сприяє розвитку цих інституцій.

На наш погляд, розв’язання цих проблем може стати централізація організованих ринків в Україні, а також обов’язковість укладання всіх угод купівлі-продажу цінних паперів тільки на організованих ринках, що забезпечить і більшу його прозорість. А також більш про інформованість, як і фізичних так і юридичних осіб про розвиток та діяльність даних структур.

Проблема прозорості ринку тісно пов’язана з його можливістю виконувати функції забезпечення фінансового розвитку. З огляду на це привертає увагу питання розвитку біржового та позабіржового ринків перед усім як механізмів ринкового ціноутворення, формування реальної ціни капіталу.

На нашу думку, механізм ціноутворення, визначення дохідності цінних паперів на українському ринку украй спотворений. Встановлення цін, зокрема на акції, не відповідає співвідношенню попиту та