Інвестиційне право як підгалузь господарського права базується на господарському. Спеціальне інвестиційне законодавство - це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх особливості та специфіки, і складається із загальної та особливої частин.

У Господарському кодексі України від 16.01.2003р. окремі норми можна віднести до основних положень інвестиційного права (відповідна глава в ГК відсутня), але :

стаття 6 – щодо загальних принципів господарювання, які значною мірою збігаються з принципами інвестування;

положення глави 2 (статті 8 - 24), які визначають основні напрями та форми участі держави та місцевого самоврядування у сфері господарювання, і насамперед: стаття 10 (інвестиційну політику включає до основних напрямів економічної політики держави, визначає її спрямування – на створення суб’єктами господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва); статті 12 – 15 (визначають основні засоби державного регулювання господарської діяльності - державне замовлення та державне завдання, ліцензування, сертифікацію, та стандартизацію, застосування нормативів та лімітів та інші); стаття 16 (закріплює основні засади надання дотацій та інших засобів державної підтримки суб’єктів господарювання); стаття 17 (визначає місце податків у механізмі державного регулювання господарської діяльності), стаття 18 (містить загальні засади антимонопольно-конкурентної політики держави); стаття 19 (закріплює принципи здійснення державного контролю та нагляду, в тому числі гарантування прав та законних інтересів суб’єктів господарювання у процесі проведення перевірок їх діяльності);

главу 4 (статті 42 - 51) – визначає основні засади підприємництва, в тому числі його принципи, загальні права, гарантії прав підприємців та основні засади стимулювання підприємництва (що значною мірою збігаються з відповідними положеннями спеціального закону – «Про інвестиційну діяльність».

Важливі положення універсального характеру містяться в Цивільному кодексі України від 16.01.2003р. Це стосується, насамперед, статті 13, яка визначає межі здійснення цивільних прав і відповідно – необхідність дотримання учасниками цивільних відносин прав та законних інтересів інших осіб, моральних засад суспільства, вимог антимонопольно-конкурентного та природоохоронного законодавства, необхідність їх утримання від зловживань правом в іншій формі, а також ряд інших положень Цивільного кодексу, що містять норми універсального характеру як для господарського права так і для інвестиційного.

Враховуючи вище наведенні положення ЦК і ГК України основою загальної частини спеціального інвестиційного законодавства, залишається Закон України від 18.08.91р. «Про інвестиційну діяльність». Це – основний кодифікований акт, який визначає правові й економічні основи інвестиційної діяльності в Україні, а саме:

розкриває поняття інвестиції (ст.1), інвестиційної діяльності (ст.2);

визначає види та форми інвестицій та інвестиційної діяльності (ст. 1-3);

дає поняття капітальних вкладень (ст.1), визначає їх джерела (ст.10);

визначає об’єкти інвестування (ст.4);

дає визначення понять: суб’єкти інвестиційної діяльності, інвестор (ст.5);

закріплює їх основні права (ст. 7) та обов’язки (ст. 8);

визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб’єктами

інвестиційної діяльності (ст. 9);

визначає правові форми державного регулювання у сфері інвестування (ст. 12);

закріплює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських (республіканських) інвестицій (ст. 13);

визначає принципи державного замовлення на капітальне будівництво (ст. 14);

закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів будівництва (ст. 15);

визначає принципи ціноутворення в сфері інвестиційної діяльності (ст. 17);

закріплює державні гарантії прав суб’єктів інвестиційної діяльності (ст. 18) та захисту інвестицій (ст. 19);

визначає умови припинення інвестиційної діяльності (ст. 21) та основні засади відповідальності її суб’єктів.

Важливу роль відіграють і підзаконні нормативно-правові акти, що визначають концепцію інвестиційної політики держави та основні її напрями, з врахуванням соціально-економічної ситуації в країні, стану інвестування та потреб в певних видах та формах інвестування. Це - концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки (затверджені Постановою Кабміну від 01.06 1995р. №384), Указ Президента України від 12.07.2001р. «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» та розпорядження Кабміну від 09.09.2002р. «Про схвалення плану заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки».

Друга частина (спеціальна або особлива) включає нормативні акти, що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначаючи особливість організації та здійснення інвестиційного процесу на певних територіях (зонах), щодо певних об’єктів, за участю певних суб’єктів. Особлива частина спеціального інвестиційного законодавства складається з таких інститутів:

Корпоративне інвестування.

Капітальне будівництво (як економіко-правова форма інвестування).

Інноваційне інвестування.

Іноземне інвестування.

Приватизаційне інвестування.

Інвестування на територіях пріоритетного розвитку та у спеціальних (вільних) економічних зонах.

Концесійне інвестування.

Лізингове інвестування.

Спільне інвестування; та його окремий розділ «Інститути спільного інвестування», які ми розглянемо більш детальніше в наступних розділах.

1.2. Спільна інвестиційна діяльність

Усталеного поняття спільного інвестування ні в літературі, ні в законодавстві немає. Закон «Про інвестиційну діяльність» (ч. 2 ст. 2) пов’язує спільне інвестування з участю в ньому громадян та юридичних осіб, іноземних держав. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» взагалі не містить визначення спільного інвестування чи його характерних ознак, обмежуючись лише регулюванням відносин щодо створення, функціонування та припинення пайових та корпоративних інвестиційних фондів.

У науковій літературі спільне інвестування досліджується в ракурсі вкладення іноземних інвестицій – в договірній формі (шляхом укладення договору про спільну інвестиційну діяльність між іноземним та вітчизняним інвесторами) та корпоративній формі (шляхом створення підприємства з іноземними інвестиціями та участі іноземного