Таким чином, можна підсумувати, що в юридичній літературі науковці виділяють такі ознаки експертизи: застосування спеціальних знань, процесуальна форма призначення експертизи, процесуальна самостійність і індивідуальна відповідальність судового експерта, безпосереднє дослідження об’єктів експертизи, об’єктивне і всебічне проведення судової експертизи, процесуальне оформлення результатів експертизи, проведення дослідження з метою встановлення обставин справи, спеціальний суб’єкт експертизи, процесуальна форма її проведення, оформлення результатів у вигляді висновку експерта, надання висновку, дослідження як процес застосування спеціальних знань, об’єкти дослідження.

При аналізі ознак судової експертизи в юридичній літературі спостерігається одна особливість – всі без винятку науковці виділяють як ознаки застосування та використання спеціальних знань. Тим більше, що вона є загальноприйнятою як в літературі, так і процесуальному законодавстві.

На нашу думку, недоцільно виділяти як окремі ознаки “процесуальну форму призначення”, “процесуальну форму дослідження” та “процесуальне оформлення результатів експертизи”, оскільки вони охоплюються ознакою “процесуальна форма експертизи”. В свою чергу, процесуальна форма експертизи включає: 1) процесуальну форму її призначення, яка, окрім встановлення певного порядку, виражається у винесенні органом дізнання, прокурором, слідчим або суддею постанови про призначення експертизи, а також оцінці висновку експерта у відповідності до ст.67 КПК України; 2) процесуальну форму проведення експертизи полягає в тому, що вона втілюється в процесуальному документі – висновку експерта, зміст якого визначається процесуальним законом.

Згідно з ст.200 КПК України, висновок повинен містити в собі докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Таким чином, зміст висновку експерта становлять не лише результати експертизи (відповіді на питання), а й опис проведених досліджень. Вимоги до змісту висновку експерта встановлюються й в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції №144/5 від 30 грудня 2004 року, №59/5 від 10 червня 2005 року. В п.4.13 даної Інструкції зазначається, що у дослідницькій частині висновку експертизи описується процес дослідження та його результати, а також дається обґрунтування висновку експерта [45]. В такому випадку можна погодитися з С.С. Бичковою стосовно того, що слід говорити про процесуальне оформлення не лише результатів експертизи, а й процесу дослідження, оскільки він відображається в процесуальному документі – висновку експерта [43, с.19].

Виділяти таку ознаку, як процесуальна самостійність та індивідуальна відповідальність експерта, не доцільно, оскільки це швидше характеризує не дослідження, а експерта як спеціального суб’єкта експертизи. Тому слід вважати ознакою судової експертизи наявність спеціального її суб’єкта – експерта. Об’єктивне та всебічне проведення експертизи слід віднести не до ознак, а до її принципів. Також важко погодитись з виділенням як ознак предмета і об’єкта, оскільки вони є окремою складовою характеристики концептуальних основ судової експертизи. Ще однією ознакою експертизи, на нашу думку, є те, що вона проводиться на підставі постанови (ухвали) особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду.

Враховуючи вище наведене, ми вважаємо, що основними ознаками експертизи є: використання і застосування спеціальних знань; проведення досліджень з метою виявлення обставин, що мають значення для справи; процесуальна форма експертизи; спеціальний суб’єкт експертизи; проведення експертизи на підставі постанови (ухвали) особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду.

Отже, в ст.1 Закону України “Про судову експертизу” її можна визначити як дослідження матеріальних та нематеріальних об’єктів з метою виявлення обставин, що мають значення для справи шляхом використання та застосування спеціальних знань судовим експертом (особою, яка володіє такими знаннями), які проводяться на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора або (ухвали) суду та формуються у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта.

2.2. Предмет судової експертизи

Будь-яке експертне дослідження має свій предмет. В останні роки відносно суті предмету експертизи проходить жвава дискусія. Предметом ж експертизи, за аналогією з предметом наукового пізнання як частини об’єктивної реальності, певних її властивостей, сторін і відносин, В.Д. Арсеньєв пропонує вважати сторони, властивості та відносини її об’єкта, що досліджуються та пізнаються, засобами даної галузі експертизи з метою вирішення питань, що мають значення для справи і входять у сферу відповідної галузі знання [6, с.9-10]. Таке визначення обґрунтовано піддав критиці Д.Я. Мирський, який зазначав, що дане поняття предмета експертизи включає мету, об’єкт та засіб дослідження, що саме по собі навряд чи можна визнати вдалим [46, с.50]. Однак В.Д. Арсеньєв правильно диференціює предмет експертизи на галузевий (видовий, родовий), включаючи все коло питань, що вирішуються засобами даного роду (виду) експертизи, і конкретний, в який входять питання, поставлені на вирішення експерту, а також ті, що вирішуються в порядку експертної ініціативи [6, с.10].

На сьогоднішній момент можна прослідкувати наявність двох позицій стосовно предмета експертизи, які конкретизуються науковцями в юридичній літературі по-різному. Р.Д. Рахунов, В.Д. Арсеньєв та інші вчені вважають, що предметом експертизи є питання, поставлені перед експертом слідчим або судом, на які може дати відповідь наука, мистецтво, техніка та ремесло [6, с.8; 40, с.17; 47, с.42-43; 48, с.130].

На нашу думку, вся різноманітність сутності предмета судової експертизи ще більша. Так, М.Я. Мирський до її предмету відносить інформацію, отриману