У загальному вигляді, як зазначає Ю.М. Грошевий, В.Ю. Шепітько, М.Л. Цимбал та інші науковці, предмет конкретної експертизи реалізується у формі отриманої інформації. Однак коли говорити про родовий, видовий предмет експертизи, то багатозначність самого терміну “інформація” навряд чи зможе розкрити сутність предмету дослідження. Оскільки інформація є, з одного боку, поняттям суб’єктивним (те, що отримує суб’єкт в результаті дослідження об’єкта), а з іншого – об’єктивним (повний обсяг відомостей, що містяться в об’єкті, незалежно від того, чи зміг суб’єкт пізнання їх здобути) [49, с.126].

Отже, ми не можемо погодитись з тим, що предметом судової експертизи вважаються питання, оскільки вони інколи можуть бути сформульовані неточно чи нечітко, неправильно, проте експертиза в той же час не буде безпредметною. Досить часто експерту ставляться взаємозалежні питання, при відповіді на одне з яких виключається друге.

Представники іншої позиції (Ю.К. Орлов, Є.Р. Росинська, Ю.М. Жуков, А.Х. Тригулова) вважають предметом експертизи фактичні дані (факти, обставини), які встановлюються експертами на основі спеціальних знань [3, с.11-38; 19, с.10-11; 44, с.5; 50, с.6; 51, с.9].

Своєрідну точку зору з цього приводу висловили М.Я. Сегай та В.К. Стринжа, які зазначають, що матеріальні сліди-відображення як онтологічна база пізнання події, що розслідується, складають основу сутності предмета експертизи [52, с.19]. В той же час М.О. Селіванов зауважує, що предметом може бути тільки “факт, що реально відбувся (міг відбутися) у минулому, існує (міг існувати в сьогоденні), а також закономірності, зв’язки і відносини, що обумовлюють даний факт”. Фактичні ж дані утворюють, на його думку, не предмет, а результат експертизи [53, с.63].

Щодо розгляду проблем поняття предмета судової експертизи на сучасному етапі розвитку теорії судової експертизи, важливою є позиція Г.В. Прохорова-Лукіна. Ми погоджуємося з думкою Г.В. Прохорова-Лукіна, де піддається критиці позиція тих науковців, котрі вважають неприйнятним віднесення до предмета експертизи фактичних даних і обставин справи. Він відзначає, що поняттям факту охоплюються фрагменти реальності, явища, події, що становлять об’єкт діяльності людини чи пізнання, та наукові факти відображення об’єктивних фактів суб’єктом пізнання. Разом з цим, ряд фактів (встановлення механізму злому, ДТП) можуть бути встановленими достатньо чітко тільки експертним шляхом, а встановлені експертизою факти є не менш достовірними, аніж факти, встановлювані іншими засобами судового пізнання [54, с.5-6].

Таким чином, на основі наведених вище аспектів розвитку поняття предмета судової експертизи пропонуємо таке визначення: під ним слід розуміти фактичні дані та обставини справи, що пізнаються шляхом використання і застосування експертом спеціальних знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва, ремесла та підлягають ними встановленню у процесі дослідження матеріалів справи.

2.3. Об’єкт судової експертизи

Тлумачення поняття об’єкта судової експертизи на сьогодні пов’язане з проблемами теоретичного та практичного характеру. Під об’єктами експертизи розуміються ті джерела фактичних даних, ті носії інформації, які піддаються експертному дослідженню і за допомогою яких експерт пізнає обставини, що входять до предмета експертизи. Тобто, якщо факти, які складають предмет експертизи, є метою і результатом дослідження, то властивості об’єкта є засобом пізнання цих фактів. Таке поняття об’єкта експертизи є загальновизнаним і будь-яких заперечень в літературі не викликає [4, с.8-9; 55, с.277; 56, с.290]. Суперечливим залишається питання, чи відносяться до об’єктів тільки матеріальні утворення, чи до їх складу можуть входити й інші нематеріальні блага. Одні науковці визначають об’єкт експертизи як речі або факти (події, дії) [36, с.4; 57, с.234]. Інші рішуче проти цього заперечують і включають у дане поняття тільки об’єкти матеріального характеру [58, с.45; 59, с.93, 98].

Однак якщо проаналізувати зміст Закону України “Про судову експертизу”, можна помітити застосування в ньому різних підходів до визначення об’єктів експертизи. Зокрема, ст.1 вказаного Закону зазначає, що судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи [28]. Отже, законодавець не досить чітко розуміє поняття об’єкта судової експертизи, допускаючи, що він може бути як матеріальним, так і нематеріальним (явища, процеси). Але в ст.5 цього Закону вже говориться про об’єкти дослідження саме як про матеріальні об’єкти, оскільки вони можуть бути пошкоджені або витрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження [28].

Таким чином, з метою усунення протиріч у Законі України “Про судову експертизу” потрібно внести зміни, що стосуються розуміння об’єкта дослідження.

Експертному дослідженню можуть піддаватися не тільки конкретні предмети, але й різні процеси, на підставі вивчення яких експерт пізнає інші факти, що є предметом експертизи, а в гносеологічному значенні як об’єкт пізнавальної діяльності експерта може виступати будь-який факт. Проте, враховуючи правову сторону об’єкта експертизи та специфіку самого висновку експерта, слід зазначити, що ними можуть бути тільки матеріальні утворення, які слугують засобом розпізнавання фактів та обставин, що цікавлять слідчого.

Безумовно, це викликало в юридичній літературі певні заперечення. Р.С. Бєлкін вказує, що об’єкти нематеріального характеру теж можуть розглядатися в правовому аспекті [7, с.66]. Однак В.Д. Арсеньєв вказує на те, що Р.С. Бєлкін допускає змішання двох понять: правового аспекту та правового режиму [6, с.8-9]. Правовий режим може бути поширений тільки на реально існуючі матеріальні об’єкти. Тільки вони можуть формуватися процесуально, тобто з дотриманням вимог закону. Об’єкти нематеріального характеру не мають процесуального статусу і тому відносно них не може бути встановлений процесуальний режим. В.Д. Арсеньєв визначив об’єкт судової експертизи у вузькому та широкому значенні як