Звичайно, розробка складних та багатогранних проблем формування концептуальних основ судової експертизи не залишилась поза увагою вчених. При цьому необхідно розглянути проблеми розвитку та становлення науки про судову експертизу. На думку Ф.М. Джавадова, процес становлення та розвитку науки про судову експертизу обмежується проміжком 50-80-х рр. Саме в цей період визріла думка про виділення з розділу криміналістики – криміналістична техніка – самостійної науки про криміналістичну експертизу (Ю.М. Кубіцький, А.Р. Шляхов), а потім була пропозиція сформувати науку про судову експертизу – судову експертологію (А.І. Вінберг, Н.Т. Малаховська), яка охоплювала б не тільки традиційно-криміналістичні, але й інші види експертиз [17, с.10].

На сьогодні можна констатувати наявність трьох основних підходів стосовно науки про судову експертизу: перший підхід визначений працями Т. Авер’янової, І. Алієва, Р. Бєлкіна, Ф. Джавадова, Ю. Корухова, другий – в монографії С. Бичкової, третій – у циклі публікацій М. Сегая, Г. Прохорова-Лукіна зі співавторами [11, с.743]. Необхідно відмітити, що між ними існує як схожість в загальних рисах, так і відмінність, яка проявляється в певних елементах побудови структури їхніх концепцій, а також в змісті цих елементів.

При формуванні концептуальних основ судової експертизи теоретичне та практичне значення має визначення поняття судова експертиза, з’ясування її правового змісту, оскільки правильне вирішення цього питання зумовлює й правильне встановлення порядку та меж застосування експертизи в судочинстві.

На сьогоднішній момент серед науковців відсутній єдиний підхід з приводу того, як взагалі необхідно називати слідчу дію, яка основним способом дослідження має експертизу. В КПК України закріплена Глава 18. „Проведення експертизи“, однак вона не регламентує процес проведення експертизи, а тільки визначає порядок та умови її призначення, а також порядок оформлення результатів експертизи. В той же час, А.В. Гриненко, В.П. Бож’єв, Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников та інші науковці вважають, що судова експертиза як відповідна слідча дія повинна носити назву ”Призначення експертизи“ [13, с.6; 18, с.506]. В свою чергу, М.А. Чельцов, Н.В. Чельцова та Ю.К. Орлов притримуються думки, що дана слідча дія в кримінально-процесуальному законодавстві повинна носити назву ”Проведення експертизи“ [19, с.29; 20, с.3]. Однак в юридичній літературі існує ще одна думка В.Г. Гончаренка, П.Д. Біленчука, В.К. Лисиченка, М.І. Панова, М.Ю. Шепітька та інших науковців, згідно якої судова експертиза як слідча дія в кримінально-процесуальному законодавстві повинна розглядатись як ”Призначення та проведення експертизи“, оскільки включає в себе два самостійні етапи: призначення експертизи слідчим, проведення дослідження та підготовка висновку експертом [21, с.161; 22, с.13; 23, с.11; 24, с.134; 25, с.161].

Ми погоджуємось з думкою тих науковців, які вважають, що судова експертиза як слідча дія в КПК України повинна розглядатись через призму ”Призначення та проведення експертизи“, оскільки вона призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом, але проводиться експертом, який дає відповідний висновок, що слугує джерелом доказів у кримінальному процесі. До цього слід додати, що вона не тільки включає в себе призначення експертизи, проведення дослідження та підготовку висновку експертом, але й також оцінку висновку експерта, оскільки згідно ст.67 КПК України на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання покладено обов’язок оцінки доказів.

Таким чином, призначення та проведення експертизи як слідча дія полягає в: 1) призначенні експертизи особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, судом та оцінці висновку експерта; 2) проведенні експертом дослідження та підготовці висновку, внаслідок чого він стає джерелом доказів по справі.

Поняття “експертиза“ увійшло в науку та практику не тільки як процесуальний термін. Дане поняття широко застосовується і при проведенні різних наукових, технічних та інших досліджень, виконання яких вимагає застосування спеціальних знань. Вимоги щодо проведення відповідних експертиз закріплені у більш як 100 законодавчих актах, зокрема в Законах України “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про екологічну експертизу”, які вимагають проведення відповідних експертиз у певних випадках і при настанні визначених обставин [26, 27]. Згідно ст.1 Закону України “Про судову експертизу”, судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду [28]. В ст.1 Закону України “Про наукову та науково-технічну експертизу” зазначається, що це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів [29]. Виходячи з вище наведеного, під експертизою розуміють, насамперед, дослідження. Одночасно Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу” окремо виділяє ще й аналіз, оцінку та перевірку [29].

З точки зору філології: 1) дослідження – це відтворення якого-небудь явища або спостереження за новим явищем у певних умовах з метою вивчення [30, с.242]; 2) аналіз – метод наукового дослідження предметів, явищ шляхом розкладу, розчленування їх складу і властивостей [30, с.17]; 3) оцінка – думка, міркування про якість, характер, значення кого -, чого-небудь [30, с.693]; перевіряти – переконатися в правильності, точності чого-небудь [30, с.719].

Слово “експертиза” походить від латинського “expertus” та від французького “expertise”, що означає досвідчений, випробуваний [31, с.333]. Під експертизою розуміється розгляд, дослідження експертом, групою експертів якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань (наприклад, медична, бухгалтерська, судова експертиза) [32, с.191].

Отже, з приводу поняття судової експертизи, закріпленого в ст.1 Закону України “Про судову експертизу”, слід відзначити, що воно є недосконалим, оскільки не відображає в повному обсязі сутність