Слід зазначити, що в юридичній літературі теж відсутня єдність стосовно визначення даного поняття. В.А. Образцов визначає експертизу як процесуальну дію, яка спрямована на встановлення обставин справи та здійснюється шляхом проведення дослідження на основі застосування спеціальних знань в галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла [33, с.245]. К.С. Юдельсон вважає, що експертиза є процесом дослідження даних, на основі яких формуються висновок в значенні відповідей на питання та висновок як доказ по справі [34, с.231]. М.М. Гродзинський зазначав, що основна ознака, яка визначає сутність експертизи, полягає зовсім не в тому, що обов’язково має проводитися дослідження із застосуванням спеціальних знань, а в тому, що спеціальні знання застосовуються для правильного вирішення питань, що виникають при розслідуванні кримінальних справ [35, с.64]. Важко погодитись із такою точкою зору, оскільки стає незрозумілим, які ж докази суд одержує з повідомлення “дослідного положення” стосовно обставин кримінальної справи. Як зазначає І.Л. Петрухін, якщо б експерти тільки повідомляли наукові положення, а слідчий та суд застосовували їх з метою аналізу матеріалів справи, то висновки про факти, одержані таким способом, не можна було б розглядати як докази, оскільки такі висновки належали б самому слідчому, а не експерту [36, с.27].

Подібна точка зору була висловлена М.А. Чельцовим та Н.В. Чельцовою, які вважали, що сутність судової експертизи, її природу можна пояснити за допомогою так званих ”дослідних положень” [20, с.19]. В юридичній літературі така позиція піддавалася критиці, при чому зазначалося, що вона суперечить сутності експертизи в судочинстві, суперечить процесуальному законодавству, а також наголошувалось на досить широкому та двоякому значенні “дослідного положення” [37, с.15].

Результатом проведення експертизи є висновок експерта, тому їх необхідно чітко розмежовувати у кримінальному процесі. На нечітке вживання термінів “експертиза” і “висновок експерта” у кримінально-процесуальній літературі справедливо вказують також М.А. Чельцов і Н.В. Чельцова [20, с.15-16]. М.С. Строгович розмежовував ці поняття: експертиза – це дослідження експертом обставин та питань, що вимагають спеціальних знань, оскільки без дослідження немає експертизи; а висновок експерта – це висновок, зроблений експертом на основі проведеного дослідження [38, с.259]. Висловлена думка М.С. Строговича знайшла значну підтримку серед науковців в юридичній літературі [39, с.3; 40, с.26-28; 41, с.11].

Т.В. Сахнова розглядає судову експертизу як спеціальне дослідження, що призначається ухвалою суду (судді) за наявності загальної та спеціальної підстав, яке проводиться знаючою особою – експертом, в певній процесуальній формі для отримання судового доказу по справі (висновку експерта) [42, с.47]. Однак в такому визначенні можна помітити певні недоліки. Не зовсім коректним у даній дефініції є те, що експертиза проводиться в процесуальній формі. Як зазначає С.С. Бичкова, не можна говорити про процесуальну форму як процес дослідження, оскільки порядок такого дослідження не встановлюється і не може встановлюватися процесуальним законом, оскільки такий порядок повинен визначатися об’єктивними законами галузі тієї науки, в якій проводиться дослідження [43, с.6].

Ми вже зазначали, що хоча в КПК України закріплена Глава 18 „Проведення експертизи“, однак вона не регламентує процес проведення експертизи, а тільки визначає порядок та умови її призначення, а також порядок оформлення результатів експертизи. Експертне дослідження обставин справи хоча й проводиться шляхом винесення постанови слідчим або судовим органом, але вони не вправі визначити способи, вид цього дослідження, оскільки це є компетенцією експерта.

У такому випадку більш вдалим, на думку С.С. Бичкової, вважається процесуальна форма оформлення експертизи, що включає в себе процесуальну форму її призначення та процесуальну форму оформлення процесу дослідження і його результатів [43, с.6]. На нашу думку, поняття “процесуальна форма оформлення експертизи” має певні недоліки, оскільки спостерігається тавтологія: процесуальна форма оформлення експертизи та процесуальна форма оформлення процесу дослідження. На перший погляд, поняття “формування” та “оформлення” майже ідентичні. У філології поняття “формування” означає організовувати, створювати, набувати якоїсь структури, організації, створювати що-небудь та вважається більш ширшим поняттям, ніж поняття “оформлення” [30, с.1329, с.691].

На нашу думку, доцільно говорити про процесуальну форму експертизи, яка в свою чергу буде включати: 1) процесуальну форму призначення експертизи та оцінку висновку експерта особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, судом; 2) процесуальну форму проведення експертизи, оформлення процесу дослідження та його результатів.

Аналізуючи поняття судової експертизи, на нашу думку, доцільно також розглянути її ознаки. Дане питання неодноразово досліджувалось в процесуальній літературі, при цьому науковці по-різному виділяли ознаки, перелічуючи їх у різній послідовності. Аналіз літературних джерел дозволяє констатувати відсутність системності у визначенні критеріїв виділення ознак судової експертизи.

А.А. Ейсман виділяє серед ознак експертизи такі: застосування спеціальних знань, дослідження та висновок експерта [10, с.89]. А.Я. Паліашвілі до ознак відносить: неухильне дотримання вимог закону, обов’язкове використання спеціальних знань, процесуальну форму призначення судової експертизи, процесуальну самостійність та індивідуальну відповідальність експерта, безпосереднє дослідження об’єктів експертизи, об’єктивне та всебічне проведення судової експертизи, процесуальне оформлення результатів експертного дослідження [37, с.3-19]. А.М. Зінін та інші вважають, що до ознак експертизи слід віднести: призначення та проведення експертизи; дотримання регламенту, який поряд з відповідною процедурою визначає права та обов’язки експерта, особи, яка призначає експертизу, права обвинуваченого та підозрюваного; проведення дослідження на основі спеціальних знань; дача висновку, що має статус джерела доказів [39, с.8]. Ю.К. Орлов вважає ознаками експертизи: використання спеціальних знань; проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи;