якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві. Однак воно може відоб-ражатись і в різних формах суспільної свідомості: в екологічних звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об'єкти як про естетичні цінності тощо.
Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія цілком природна. Проблема співвід-ношення між екологічним законодавством і екологічним правом повинна завжди ви-рішуватись на науковій основі. Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і природничого.
Система екологічного права визначається системою об'єктів природи, розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а система екологічного зако-нодавства — розвитком юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо створюється людьми. Системи екологічного права і екологіч-ного законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскільки розвиток суспільства призводить до зростання антропогенного навантаження на природу в цілому й на окремі природні об'єкти.
Система екологічного законодавства має більш-менш стабільний характер. Це пояснюється тим, що у співвідношенні з екологічним правом, яке треба розглядати як деякий зміст, екологічне законодавство є формою, що завжди консервативна. Ось чому за темпами руху вона відстає від руху екологічного права. Якщо новація в екологічному праві під впливом зрощування антропогенного навантаження на довкілля, техногенних катаклізмів тощо може привести до більш-менш значної перебудови всієї екологічної політики, то новація в екологічному законодавстві до його внутрішньої перебудови не приводить. Нові екологічні закони включаються в систему законодавства, яка вже, як правило, склалася. Це не веде до системних змін.
Основоположним елементом системи екологічного права треба вважати її природ-ний зміст. Таким елементом в системі екологічного законодавства є юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по- собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.
Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи. Якщо підійти до екологічного законодав-ства під кутом зору його застосування, то з'ясується, що ареал його дії значно перевищує ареал дії багатьох інших галузей законодавства.
Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила еколо-гічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного середовища та їх стану.
Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права, а отже, і система екологічного законодавства.
Важливою структурною ланкою екологічного законодавства треба вважати нор-мативні акти екологічного змісту, що приймаються місцевими органами державної влади і управління. Вони більш безпосередньо відображають екологічні ситуації взагалі і стан конкретних екологічних об'єктів.
Необхідно також враховувати, що екологічне законодавство, як і будь-яке інше, являє собою ієрархічну структуру, де нормативні акти нижчого рівня повинні відпові-дати за своїм змістом нормативним актам вищого рівня. Останні відповідають більш узагальненим, таким, що охоплюють більшу територію, екологічним потребам.
Екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право природи поширюється на неосяжну різноманітність об'єктів, що вимагає різних форм і методів їх захисту. Це не може бути обмежене потенціалом якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права — це те, що реально існує, то наявність галузі екологічного законодавства викликає заперечення, вважають Плотникова О. та Чаусова Л. Їх думка, на мій погляд, є більш філософською, ніж правовою, але право теж соціальна категорія, і тому з ними неможливо не погодитись.
Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони 'різних природних об'єктів. Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997
.
Поняття і особливості принципів екологічного права
Для кожної галузі права, у тому числі й для екологічного права, характерні свої принципи, на яких грунтується сукупність її правових приписів. Разом з тим кожна галузь враховує й загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів.
Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколиш-нього природного середовища, зумовлюють специфічність екологічного права, що є юридичною формою цих відносин. Дана специфічність визначається екологічними факторами, в основі яких лежать закони природи, ігнорувати які неприпустимо.
Доводиться констатувати, що в еколого-правовій науці не приділено достатньої уваги дослідженню принципів екологічного права. Однак