КОНТРОЛЬНА РОБОТА

“Соціологія права”

Тема:

“Закон як соціальне явище”

Зміст

Вступ ........................................................................................................................3

Розділ 1. Соціологічне забезпечення законодавства............................................5

Розділ 2. Проблеми ефективності законодавства ..............................................12

Висновки ...............................................................................................................17

Список використаної літератури .........................................................................18

Вступ

Соціаліація – процес накопичення знаньпро соціальне середовище, що нас оточує, засоєння системи цінностей суспільства та найближчого соціального оточення, отримання навичок соціально-позитивної (нормативної) поведінки. Це поняття можна сформулювати і дещо інакше: соціалізація – процес засвоєння властивих певному суспільству закономірностей взаємодії між спільнотами, групами та індивідами на рівні внутрішніх переконань особи як єдино можливих взірців взаємодії (інтеракцій). У цьому контексті правову соціалізацію ми можемо визначити як такий стан, коли особа засвоює нормативну систему права на рівні власних переконань і дотримується її не під загрозою санкцій, а тому, що не бачить альтернативи взірцям поведінки, що їх запропонувало право.

Нормативні системи не є константою, тобто постійнми. Вони весь час змінюються відповідно до змін суспільних відносин. При цьому питома вага норм, що реформуються або замінюються, значно нижча норм, які функціонують стабільно. Інакше настає «суспільний хаос» і, як наслідок, стан аномії.

Для адоптування нормативних систем до змін суспільних відносин, що відбуваються, існують спеціальні інститути. Зокрема, номативну систему права санкціонує наймогутніший інститут суспільства – держава. Звичайно, не весь державний апарат покликано займатися проблемами адаптації нормативних систем до змін суспільних відносин. У межах держави передбачено розподіл влади на три гілки. Саме законодавча гілка влади безпосередньо займається названими вижче проблемами. Водночас в межах держави також існує могутній інститут – правоохоронні органи. З самої назви цього інституту зрозуміло, що його покликано захищати нормативну систему права, тобто стежити за дотриманням особами, які проживають на певній території, встановлених офіційних норм поведінки.

Отже, в процесі соціалізації людини мусить навчитися відмовлятися від реалізації другорядних власних потреб, і якщо в процесі їх реалізації завдано збиток життєважливим потребам інших осіб. При цьому норми допомагають особі обрати варіант поведінки, який забезпечить недоторканість інтересів найближчого соціального оточення. З цієї позиції і обумовлюється актуальність вивчення даної теми.

Метою контрольної роботи є комплексне та всебічне вивчення соціологічного забезпечення законодавства, характеристика проблем ефективності законів.

Розділ 1. Соціологічне забезпечення законодавства

Біля витоків законодавчої соціології стоять Г. Спенсер («Гріхи законодавців») і Ж. Карбоньє («Юридична соціологія») [13], які вва-жали, що соціологи можуть сприяти покращенню функціонування законодавчих норм. Г. Спенсер підкреслював, що бід, завданих невігласами-законодавцями, набагато більше, ніж їх завдали невігласи-лікарі.

Про те, що законодавці можуть помилитися, приймаючи закон, свідчить практика відміни, виправлення вже прийнятих законів і практика «мертвих» законів, тобто таких, які прийняті, але не пра-цюють. Створювати закони для цілого народу — це наука і мис-тецтво одночасно і ними потрібно володіти. Законодавець не має права приступати до роботи за відсутності знань про ті соціальні процеси, в які він втручається. Він мусить розуміти структуру су-спільства, його функціонування, постійно вивчати причинно-наслідкові зв'язки між людьми, знати, що кожний закон, спрямова-ний на зміну людської поведінки, поступово змінює і саму природу людини. Нормативний акт може завдати людям багато лиха.

Соціологію законодавства можна визначити як комплекс тео-ретичних і емпіричних досліджень у межах соціології права, спря-мованих на соціологічне забезпечення законодавства [15].

Прийнято виділяти соціологію передзаконодавчу, законодавчу і післязаконодавчу.

Висхідним пунктом взаємодії законодавчого органу і соціологів у процесі соціологічного забезпечення законотворчості повинна ста-ти робота з прогнозування потреби в правовому регулюванні. Перш за все в цьому випадку варто звернути увагу на дослідження ефек-тивності чинного законодавства, яке могло б стати важливим дже-релом інформації про необхідність змін правового регулювання.

Іншим напрямом використання соціологічного підходу до зако-нотворчості є прогнозування потреби в правовому регулюванні.

Значний інтерес для законодавця становить вивчення процесів фактичної нормативної саморегуляції. Однією з важливих особ-ливостей сучасної соціально-правової практики є наявність знач-них прогалин у законодавчому регулюванні, які заповнюються в процесі нормативної саморегуляції суспільства згідно з принци-пом «дозволяється все, що не забороняється законом». Це було помітним явищем в перші роки становлення української держав-ності, пов'язаного з серйозними соціально-економічними транс-формаціями.

Особливого розвитку набула так звана «тіньова» нормотворчість — це емпірично-інтуїтивний процес створення соціальних відносин, які не врегульовано або соціально невиправдано врегуль-овано чинним законодавством.

Головні причини її розвитку — незадовільне функціонування офіційних норм, прогалини в праві, те, що спочатку право народ-жується неофіційно, в практичних відносинах людей, в можливості існування неправових елементів у правотворчій діяльності [12].

В умовах кризового стану суспільства виникають неофіційні пра-вила поведінки, якими керуються значні групи населення. В чому ж проявляється «тіньова» нормотворчість? В одних випадках — в ус-тановленні власних «корисних» для певного кола чи групи людей нор-мативів у межах певного виробництва, населеного пункту, в інших — у створенні структур, не передбачених законом. Але набагато більше можна навести прикладів іншого роду. «Тіньова» нормотворчість створює цілу систему правил поведінки за принципом: «Ти мені, я — тобі».

Вітчизняні соціологи все частіше доходять висновку, що в ос-нові «тіньової» нормотворчості лежить фактичне право, тобто те право, яке народжується емпірично в процесі функціонування су-спільства [9]. Дослідження засвідчили, що в суспільстві поряд з полем юридичних функціонує поле фактичних прав, яке реалізується че-рез право керівної особи. Всебічне вивчення останніх під силу здійснити насамперед соціологам. Річ у тім, що функція керівницт-ва дає індивідові можливість неофіційно привласнювати багато із неписаних прав.

Критерієм, на підставі якого можна виявити і систематизувати фактичні права керівників, є їх початковий привілей — «виняткове право вирішувати долю індивіда чи невеличкої групи людей». Реа-лізація цього привілею відбувається шляхом постійного привлас-нення «неписаних» прав у