В зв'язку з вищесказаним наведемо тезу про те, що найважли-вішим елементом наукового обґрунтування будь-якого правового рішення є надійний і точний прогноз тих змін у суспільному житті, які очікуються від його прийняття. Тож прогнозування ефектив-ності правових норм, тобто отримання знань про майбутні резуль-тати дії нормативно-правових приписів і актів в цілому, повинно посісти провідне місце не тільки в сучасній теорії правотворчості, а й у законотворчій практиці. Це також надає широкі можливості для співробітництва соціології і правознавства, оскільки для про-гнозування ефективності дії норми права стає необхідним глибокий аналіз умов, в яких функціонуватиме норма, — рівня правосвідо-мості й правової культури громадян та інших суб'єктів права, стану боротьби з правопорушеннями, стану економічного життя, стану культури, потреб і інтересів суб'єктів права тощо.

Широке коло правових і соціологічних явищ, які належить ви-вчати в процесі прогнозування ефективності дії норм права, зумов-лює застосування розвиненої системи методів дослідження. З цьо-го випливає, що актуальним завданням соціології права є розробка як загальної методології, так і окремих конкретних методик про-гнозування ефективності правових норм і нормативних актів в ціло-му, що дозволяє забезпечити досить високий рівень їх наукового обґрунтування.

Соціологічні дослідження створюють необхідну емпіричну базу для висновків про ефективність тієї чи іншої норми.

На думку французького соціолога права Ж. Карбоньє [13], неефек-тивність правової норми з погляду соціології є більш цікавим фе-номеном, ніж її ефективність. Річ у тім, що неефективність засто-сування закону вказує на наявність прихованих причин і факторів, що мають соціальне походження, які в першу чергу і цікавлять соціолога. Соціологія розглядає проблему ефективності правових норм в аспекті їх соціальної реалізації, тобто перетворення в ре-альні суспільні відносини. Через те ефективність якоїсь конкрет-ної норми не може вивчатись соціологами ізольовано поза кон-текстом проблеми ефективності права в цілому в конкретному суспільстві.

Те саме підкреслював і угорський соціолог права К. Кульчар, коли стверджував, що «ефективність права — це ефективність не якоїсь окремої норми, а всієї правової системи» [9]. Коли в суспільстві в силу причин, як говорять соціологи, соцієтального характеру ма-лоефективною є вся правова система, то відповідно малоефектив-ною є і дія конкретної норми.

Ефективність права в цьому широкому соцієтальному контексті тісно пов'язана з мірою збалансованості групових та індивідуаль-них інтересів і може розглядатися, як вважає В. Р. Лапаєва [10], як здатність існуючої правової системи ефективно розв'язувати конф-лікти, що назрівають, і тим самим знижувати загальний рівень кон-фліктності соціальних відносин. Адже право — це перш за все най-важливіший засіб об'єктивного, загальносправедливого для кон-фліктуючих сторін розв'язання соціальних конфліктів, засіб забезпечення стабільності суспільної системи, існування її як єди-ного цілого.

Оцінка ефективності закону за критерієм показників конфлікт-ності була б з соціологічного погляду найбільш адекватною, оскіль-ки дозволяла б розглядати дію тієї чи іншої норми безпосередньо в соціальному контексті.

Висновки

Отже, під ефективністю закону розуміють рівень реалізації його регулюючої функції. Відповідно, під ефективністю законодавства розуміють рівень урегульованості основних суспільних відносин.

У наш час законодавець, що намагається вирішити ту чи іншу соціальну проблему, як правило, потрапляє в епіцентр зіткнень про-тидіючих соціальних інтересів, що претендують на законодавче визнання і закріплення. Ці інтереси виявляють себе в діяльності лобістських груп в парламенті та за його межами — в активності політичних партій, в позапарламентських формах впливу на зако-нодавця, аж до прямого тиску на нього з боку «вулиці».

На жаль, можна констатувати, що прийняття законодавчих рішень на користь приватних інтересів (під тиском ультиматумів, лобіювання тощо) є в наш час скоріше правилом, а не винятком. Проблема полягає в тому, що на нинішньому етапі розвитку украї-нського суспільства не існує такої соціальної групи, задоволений інтерес якої (коли ігноруються інтереси інших груп населення) міг би забезпечувати стабільність суспільства та ефективну дію законів.

Ефективність закону є найважливішим показником його со-ціальної корисності та необхідності. Вона залежить від певних об'єк-тивних і суб'єктивних умов, що стосуються як самого права, так і сфери його реалізації. Характер взаємозв'язку правової норми з різними сторонами суспільного життя і визначає ті умови, які за-безпечують ефективність її дії.

Ефективність дії закону визначається взаємодією таких трьох факторів. По-перше, змістом самої правової норми; по-друге, діяль-ністю правозастосовних органів; по-третє, характером правосвідо-мості та поведінкою громадян, які дотримуються чи порушують ви-моги правової норми.

Список використаної літератури

1. Гвоздецький В.Д. Право, вода, закон // Науковий вісник НАВСУ. – 1999. - №4. – С. 3-12.

2. Дністрянський С.С. Соціальні форми права // Записки соціально-екномічного відділу ВУАН. – 2000. – 25с.

3. Заєць А. Світоглядні основи праворозуміння // Вісник Академії правових наук. – 1997. - №2. – С. 3-12.

4. Касьянов В.В., Нечипуренко В.Н., Социология права. – Ростов-на-Дону, 2002. – 240с.

5. Керимов Д. А. Социология и правоведение // Государство и право. – 1999. - №8. – С.84,86.

6. Кистяковский Б.А. Философия и социология права. – СПб., 1998.- 537с.

7. Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право країни. – 2000. - №2. – С. 49-52.

8. Кудрявцев В.В., Казимирчук В.П. Современная социология права. – М., 1995. – 279с.

9. Курганов С.И., Кравченко А.И. Социология для юристов: Учеб. пособие. – М., 2000. – 320с.

10. Лапаева В.В. Социология права / Под ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М., 2000. - 345с.

11. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс. – К., 2000. – 476с

12. Соціологічна думка України: Навч.посібник / М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О. Молчанов та