В Україні здійснюються перетворення спрямовані на зміцнення демократії і становлення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в усіх сферах життя суспільства. Однією з головних проблем становлення України як правової держави є проблема зміцнення законності і правопорядку.

На перший план висуваються завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян. Криміногенна ситуація у країні набуває загрозливого характеру, зростає протидія правоохоронним органам. У такий період важливо, щоб Україна не зійшла зі шляху реформування кримінального та кримінально-процесуального права, не відмовилась від гуманізації кримінального судочинства, адже загроза цього цілком реальна. У таких випадках особливо корисними будуть уроки нашого минулого.

Кримінальний процес Київської Русі

Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини 1-го тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор’я з’являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу і встановлення класового суспільства Історія держави і права України. Частина 1, за ред. А.Й.Рогожина. – К., ІнЮре. – 1996. – с. 26.

Однак, коли мова йде саме про український кримінальний процес, то першим етапом його становлення слід вважати кримінально-процесуальне право Київської Русі.

В умовах первіснообщинного ладу поведінка східних слов’ян регулювалась звичаями История государства и права УССР. – К., 1987. – Т.1. – с.64. Дані про звичаї східних слов’ян до утворення Київської Русі містяться у літописах і повідомленнях зарубіжних авторів. Так, розповідаючи про східнослов’янські племена, літописець у „Повісті временних літ” зазначав, що ці племена „имяху обычаи свои, и закон отец своих, и преданья, каждо свой нрав”.

Під час становлення класового суспільства окремі звичаї родового ладу поступово трансформувались у норми звичаєвого права. Воно являло собою систему правових норм, що складались із санкціонованих державою звичаїв. Держава забезпечувала їх дотримання, захищала від порушень. До давніх норм звичаєвого права східних слов’ян, зокрема належали норми, які регулювали проведення певних процесуальних дій (присяги, ордалій, показів свідків тощо) Хачатуров Р.Л. Некоторые методологические и теоретические вопросы становления древнерусского права. Иркутск, 1974. – с. 143-154.

Деякі норми звичаєвого права збереглись у так званій Правді Ярослава – давній частині видатної пам’ятки права Київської Русі Руській Правді.

Руська Правда виникла на місцевому ґрунті і була результатом розвитку юридичної думки древніх русичів. Поряд з Руською Правдою, що є основним джерелом кримінально-процесуального права Київської Русі, джерелами виступають і пам’ятки канонічного права: Еклога, Номоканон, Закон судний людям, Прохірон, церковні статути Володимира Святославовича і Ярослава Володимировича Настюк П. Релігієзнавство. – Львів: Світ, 1993..

Опис даного етапу розвитку кримінального процесу варто розпочати із характеристики судової системи.

Серед судових органів необхідно перш за все виділити суд общини, як найбільш давній судовий орган. Він існував у східних слов’ян ще у додержавний період спочатку у формі вічевого суду, що спершу вирішував усі справи, а із становленням державності трансформується у так званий громадський чи народний суд. Вічевий суд зберігся, однак йому були підсудні тільки найважливіші справи, що торкались інтересів цілої громади. Громадський суд діяв спочатку як самостійний судовий орган, а згодом – паралельно із княжими судами. Основним видом цього суду був вервний суд громади (верві). Його складали „судні мужі під проводом виборного голови (старости)”. Ці суди розглядали всякі справи і брали участь у провадженні „своду” і „гонення сліду”.

Наступним видом судових органів був приватний суд. Деякі автори називають його панським чи домініальним. Дані суди провадили пани щодо злочинів, які вчинялися їх невільниками.

Церковні суди існували при єпископах, яким підлягали. Їх юрисдикція поширювалась на церковних осіб (духівництво, їх родини, церковну прислугу, піклуванців церкви) та нас справи про злочини проти віри і сім’ї.

Без сумніву, чільне місце у системі судів займав княжий суд. У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла суддівська діяльність князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Так, посилання на конкретні судові рішення можна знайти у статті 23 Короткої редакції Руської Правди Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 1. – К.: ІнЮре. - 1997. Стаття 2 Поширеної редакції Руської Правди, в якій, зокрема говориться: „Так судив Ярослав, так вирішували і сини його”, у загальній формі охарактеризувала велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Русі Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 1. – К.: ІнЮре. - 1997. Княжий суд чинив сам князь як верховний суддя краю або його урядовці. Судова влада належала до основних прерогатив князя, а обов’язок судити громадян вважався основним обов’язком володаря. Цікавими є думки С.М.Соловйова щодо цього. Він вважає, що князі з’явились у слов’ян саме для того, щоб вирішувати справи про кровну помсту між окремими родами Соловьев С.М. Сочинения. Книга 1. – М.: «Мисль», 1988. Урядовці заступали князя тільки з його уповноваження і у межах його уповноваження. Самостійної судової компетенції вони не мали. Найбільшими повноваженнями були наділені тіун та метальник. Інші урядовці, такі як ябедники, детські, отроки і писці були допоміжними і виконавчими органами суду. „Судові розправи” відбувались у столиці краю, на княжому дворі або на різних місцях державної території, де спинявся князь чи його урядовці, об’їжджаючи край. Крім цих столичних та об їздових судів, були ще у провінції постійні