Допити на муках застосовувались за крадіжку, розбій, вбивство та інші важкі злочини, тільки до людей нижчих станів, однак лише коли вони вже були карані чи були незаперечні докази їх вини Енциклопедія Українознавства. Том 2. – К.: Національна Академія наук України, 1995 /РВВ 1949/. Катувати можна було тільки до трьох разів і заборонялось доводити допитуваного до каліцтва.

Вирок називався декретом, сказанням головним або судовим сказанням. Його постановляв суд не пізніше трьох днів після закінчення судового розгляду у закритому судовому засіданні. Оскарження вироків проводилось внесенням скарги на суддів або апеляції.

Варто зазначити, що у кримінальному процесі даної доби практикувалось і досудове слідство, яке здійснювали службові особи державного апарату: старости, їх намісники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, допитували свідків і підозрюваних, записували їх покази та передавали до суду. На досудовому слідстві були присутні поняті („два шляхтичі віри годні”).

Такими були загальні риси одного з найбільших етапів розвитку кримінального процесу.

Під час національно визвольної революції середини XVII століття під керівництвом Б. Хмельницького, вперше в історії українського народу була створена Українська національна держава. Саме в цей час в Україні починає формуватись власна судова система, а кримінальний процес проходить четвертий етап свого розвитку.

В роки визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органи від адміністративних. Були створені Генеральний, полковий та сотенний суди. До складу Генерального суду входили два генеральні судді. Генеральний суд був апеляційною інстанцією для полкових та сотенних судів. Однак, повністю таке відокремлення не вдалося. Органи адміністративно-територіального управління продовжували виконувати судові функції.

Систему судових органів очолював гетьман, якому належала вища судова влада. Гетьман затверджував вироки Генерального та полкового судів у найважливіших справах, особливо вироки про засудження до смертної кари. Гетьману подавали скарги на вироки всіх судів, перевірку яких він проводив вибірково, посилаючи представників старшини на місце для розгляду справ по суті.

Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада. Полкові та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію не тільки на справи козацтва, а й на все населення, яке проживало на їхній території. Вони активно втручалися навіть в діяльність магістратських судів в містах з магдебурзьким правом, які вдалось зберегти лише у кількох містах. В ратушних містах правили виборні міські старшини та отамани. Вони здійснювали і судові функції. Селян судили війти і сільські отамани Музиченько П.П. Історія держави і права України. – К.: „Знання”, 1999

.

Процес розпочинався внесенням скарги, яку позивач подавав судовому писареві. Судовий розгляд розпочинався зачитуванням цієї скарги. Потім суд доручав позивачу обґрунтувати скаргу („чолобиття заносити”), після чого йшли заперечення відповідача, який спершу відкидав формальні вимоги, а потім матеріальні, йдучи за порядком скарги. Заперечення відповідача позивач міг відкинути в так званій „улиці істцевій” або „обличенні”. У цей момент відповідач міг висловлювати певні репліки, що звалося „оправданням пізваного”. Потім суд провадив доказову процедуру і, закінчивши судовий розгляд, у закритому засіданні постановляв вирок „по раді товариській, вглянувши в право” Енциклопедія Українознавства. Том 2. – К.: Національна Академія наук України, 1995 /РВВ 1949/

.

На початку XVIII століття Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської імперії. Правобережжя залишалось у складі Речі Посполитої. У 1795 році, після третього поділу Польщі, Правобережжя теж було приєднано до Росії. Саме в цей час починається активний наступ царату на права і вольності України.

У таких складних історичних умовах українське кримінально-процесуальне право проходить свій черговий етап розвитку.

У цей період, а саме у 1760 році відбулася судова реформа. Гетьманським універсалом від 17.11.1760 року Генеральний військовий суд було реформовано. До його складу увійшли 12 чоловік. Спочатку Генеральний суд діяв як суд першої інстанції в справах особливої важливості, проте з часом він перетворився на вищу апеляційну інстанцію.

Основною ланкою судової системи були полкові суди. Вони були судами другої інстанції для нижчестоящих судів, а під час військових походів функціонували як військово-польові суди. На території сотні діяли сотенні суди. Існували також сільські суди, що були загальними для козаків і селян. Після реформи склалася нова система судів – земські, міські, підноморські.

У Правобережній Україні існувала судова система Речі Посполитої. Вищим апеляційним судом був коронний трибунал. Шляхетськими судами першої інстанції були: земський суд і міський суд. У містах діяв лавний суд, а у селах – сільський та доменіальні суди.

У першій половині XVIII століття розпочалася кодифікація права України, для якої були серйозні причини. У той час на території України діяла велика кількість найрізноманітніших джерел права, норми яких нерідко дублювали чи суперечили одна одній, що створювало труднощі для їх використання. Ще більш ускладнювалась ситуація внаслідок поширення в Україні російського законодавства. Була створена кодифікаційна комісія, що працювала 15 років, і результатом роботи якої став збірник „Права по которым судится малороссийский народ” (1743 р.). У 1750-1758 роках Ф.Чуйкевич розробив збірник „Суд и рас права в правах малороссийских”. Саме ці документи