Ці положення передбачають систему органів юстиції, їх повноваження і порядок організаційного забезпечення діяльності судів.

Четверту групу правових актів складають Закон України "Про прокуратуру", Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність", Постанова Верховної Ради України "Про підпорядкування військових прокуратур", Положення про класні чини працівників органів прокуратури та ряд відомчих нормативних актів, зокрема:

¦ Наказ Генерального прокурора України № 4 від 4 квітня 1992 року "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю";

¦ Положення про органи попереднього слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затверджене наказом МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року.

¦ Положення про Головне слідче управління МВС України, затверджене наказом МВС України №745 від 25 листопада 1992 року;

¦ Наказ МВС України № 163 від 19 березня 1992 року "Про реорганізацію підрозділів по контролю за дізнанням";

¦ Наказ МВС України № 10 від 10 січня 1992 року "Про заходи щодо підвищення ефективності роботи дізнання в органах внутрішніх справ України".

Ці правові акти та кримінально-процесуальний і митний кодекси регламентують організацію і діяльність органів прокуратури, їх повноваження, систему і структуру, а також систему і структуру органів попереднього слідства і дізнання, їх повноваження та види.

До п'ятої групи правових актів відносяться:

¦ Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року;

¦ Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури від 5 травня 1995 року;

¦ Положення про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1995 року.

Звичайно, в рамках учбової дисципліни "Судові та правоохоронні органи України" не вимагається досконалого вивчення всіх цих актів. Це буде зроблено при вивченні інших юридичних дисциплін. Для нас важливим є те, щоб був опанований матеріал щодо організації і діяльності судових і правоохоронних органів, завдань і мети їх створення, порядку формування, системи, структури, повноважень та деяких інших питань.

Поняття праовоохоронної діяльності. Її основіні риси (ознаки) та завдання

Повсякденна діяльність нашої молодої держави охоплює численні сфери як державного так і громадського життя. Лише держава спроможна вирішувати сьогодні складні проблеми, пов'язані з нормальним функціонуванням народного господарства, банківсько-кредитної системи, гармонійного розвитку основних галузей економіки, здійснення ефективної внутрішньої і зовнішньої політики, створення умов для розвитку освіти, науки і культури, підтримання на достатньому рівні оборони і державної безпеки країни тощо.

Поряд з цими функціями важлива роль держави полягає у вирішенні завдань, пов'язаних із забезпеченням належного правопорядку і законності, прав і законних інтересів громадян, колективних формувань, у боротьбі із злочинністю. Перелічені завдання складають предмет діяльності всіх державних структур та чисельних громадських організацій і формувань. Цілком зрозуміло, що для переважної більшості державних органів завдання безпосередньої і всебічної охорони правопорядку і дотримання законності, не дивлячись на їх важливість і значимість для нормального функціонування суспільства, окремих його інститутів і громадян, все таки не є визначальними. На першому плані вони мають забезпечення своїх безпосередніх завдань, для виконання яких вони, власне, і створені. Ці завдання полягають у повсякденному і перспективному вирішенні питань господарського життя, науки, освіти, культури, охорони здоров'я, зовнішньої політики тощо. Охорону ж правопорядку і забезпечення законності вони здійснюють ніби попутно, поряд із виконанням їхніх основних завдань.

Разом з тим, поряд з державними органами, які створені для забезпечення нормального функціонування народного господарства, науки, освіти, культури і т. п., держава створює і такі органи, основним і безпосереднім завданням яких є охорона правопорядку і забезпечення законності в суспільстві, а також захист прав і свобод громадян, законних інтересів як громадян, колективних формувань і організацій, так і держави в цілому. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи, основним і безпосереднім завданням яких є охорона правопорядку і забезпечення законності, а також захист прав, свобод та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, традиційно іменують правоохоронними, а їх діяльність - правоохоронною. Звичайно, ця назва певною мірою є умовною, бо не відображає всієї багатогранної діяльності правоохоронних органів.

Терміни "правоохоронні органи", "правоохоронна діяльність" в нашому лексиконі появились порівняно недавно – в кінці 50-х - на початку 60-х років. В діючому нині законодавстві немає чіткого визначення правоохоронної діяльності, як немає і переліку органів, які слід було б відносити до правоохоронних. Тому навколо цього питання відбувається активна полеміка, висловлюються різні думки і пропозиції.

На сьогоднішній день теорією і практикою вироблено ряд істотних ознак, які відрізняють правоохоронну діяльність від інших видів державної діяльності.

По-перше, правоохоронна діяльність здійснюється не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування правових заходів впливу, серед яких чи не основне місце посідають заходи державного примусу. Наприклад, позбавлення волі за вчинення кримінального злочину; накладання адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення; стягнення майнової шкоди за цивільними деліктними зобов'язаннями тощо. Серед заходів правового впливу важливе значення мають профілактичні, попереджувальні дії правоохоронних органів.

Іншою, суттєвою ознакою правоохоронної діяльності є те, що вона реалізується лише у встановленому законом порядку та з дотриманням певних процедур. Наприклад, вирок суду може бути винесений лише після закінчення всебічного розгляду і дослідження судом всіх матеріалів кримінальної справи. Процедурою передбачено судові дебати, останнє слово підсудного, винесення вироку в нарадчій кімнаті з дотриманням таємниці наради суддів та ін. Порушення цих положень, за загальним правилом, тягне