Оперуючи фактами слідчий може роз’яснити особі можливі наслідки розслідування, наявність обставин що пом’якшують і обтяжують вину, тощо. Такі засоби переконання в значній мірі передбачають зміну суб’єктом своєї поведінки з раціональних та інтелектуальних мотивів.

Другий фактор – особисті властивості конфліктуючої особи – є засобом розрахованим, як правило, на емоційну сферу психіки.

Серед обставин, що підлягають доказуванню по кримінальній справі ( п. 3 ст.64 КПК), передбачено обов’язкове встановлення слідчим обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого. Тому якщо конфліктуючою стороною є обвинувачений, то значна частина обставин, що характеризують його ( демографічні дані, соціально-побутова та виробнича характеристики, стан здоров’я, несприятливі умови формування особистості, окремі навички, умови життя, тощо), досліджується в обов’язковому порядку.

Коли мова йде про застосування переконання в кримінально-процесуальній діяльності, коло суб’єктів які можуть підлягати вивченню не обмежується лише обвинуваченим (підозрюваним). У випадках передбачених законодавством примус може застосовуватись і до інших осіб. Однак, чинним КПК України не передбачена можливість, або обмежена можливість збору зазначеної інформації процесуальним шляхом щодо свідка, потерпілого та інших ( крім підозрюваного, обвинуваченого, підсудного).

Окрім, процесуальних способів дослідження обставин справи слідчий повинен використовувати інші методи вивчення особистості. Найбільш поширеними і такими, що застосовуються в юриспруденції, психологи називають методи спостереження, експериментальний, емоціональний, бесіди, незалежних характеристик [10, С.14-18; 11, 217-225; 12, 53-60; 6, С.16-22].

На нашу думку, важливу роль у процесі застосування переконання при виникненні конфліктної ситуації можуть відігравати окремі особи присутні під час проведення процесуальних дій. Перш за все це стосується, захисника, педагога, спеціаліста, лікаря, батьків та інших законних представників.

В літературі звертається увага на те, що за умов правильного визначення темпераменту та рис характеру підлітка можна знайти індивідуальний підхід до нього [13, С. 232; 14, С. 24-26]. В цьому найбільшу допомогу слідчому можуть надати педагог, психолог або лікар.

Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено, що на досудовому слідстві допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого – до шістнадцяти років проводиться в присутності педагога (ст.168).

Відповідно до ст. 438 КПК у присутності педагога може допитуватись і неповнолітній обвинувачений який не досяг шістнадцяти років, або він визнаний розумово відсталим. Така участь допускається за розсудом слідчого чи прокурора, або за клопотанням захисника. Клопотання захисника може бути відхиленим.

Визначення значного відставання від ріння розвитку, властивого їм віку, відбувається на підставі висновку експерта. В літературі висловлювалась думка, що проводити експертизу, для з’ясування даних обставин, не обов’язково, досить конкретних даних про можливі ознаки розумової відсталості: тривале захворювання, неспроможність навчатись на позитивні оцінки тощо [15, С. 590]. Такий підхід видається справедливим, але він не базується на законі.

Присутність же педагога при допиті неповнолітнього підозрюваного законом не передбачена.

Належне вирішення питань про участь педагога під час проведення слідчих дій в чинному КПК значною мірою сприяло б встановленню істини у справі.

На нашу думку, залучення педагога до проведенні слідчих дій з участю неповнолітніх є завжди доцільною, але особливо за можливості виникнення конфліктної ситуації. Це зумовлено, насамперед, незрілістю мислення і волі неповнолітнього, його емоціональною нестриманістю, нестійкістю поведінки, швидкою й різкою зміною настрою, схильністю до навіювання і фантазування, невмінням точно відтворювати факти, що відбилися в пам’яті, тощо. Під час проведення процесуальних дій педагог має допомогти підлітку освоїтись з незнайомою йому обстановкою, а також сприяти встановленню контакту з слідчим.

Доцільно в кримінально-процесуальному законодавстві передбачити, що слідчий при проведенні будь-якої слідчої дії з участю неповнолітнього вправі викликати та залучати до участі в справі педагога, психолога або лікаря. Такі зміни лише сприяли б якісному розслідуванню кримінальних справ.

Література:

Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 4 / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл.”, 2002. – 720 с.

Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник для вузов. – М.: Юрид.лит., 1991. -464 с.

Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: „Плай”, 2001. – 695 с.

Хайкин Я.З. Структура и взаимодействие моральной и правоовй систем. М., 1972, с.240.

Баєв О.Я. Убеждение в структуре криминалистических средств предупреждения и разрешения конфликтных ситуаций на предварительном следствии // Проблемы обеспечения социалистической законности на предварительном следствии: Сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШМ МВД СССР, 1986. – 112с.

Дулов В.А. Судебная психология, 1975, С.176.

Коновалова В.Е. Правовая психология. – Х.: “Основа”при ХГУ, 1990. – 198 с.

Тертишник В.М. Науково-практичний коментар докримінально-процесуального кодексу України. - К.: Видавництво АСК., 2003. -1156 с.

Кримiнально-процесуальний Кодекс України: Науково-практичний коментар.-К.:ЮРінком,1995. - 639 с.

Коновалова В.Е. Правовая психология. – Харьков: “Консум”, 1997. – 160 с.

Костицький М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоритические проблемы. –К.: Выща шк., 1990. – 259 с.

Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред Ю.Л.Трофімова. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 560 с.

Психология современного подростка / Под ред. Д.И.Фельдштейна. – М.: Педагогика, 1987. – 240 с.

Гільбух Ю.З. Вчитель і