Застосування примусового приводу органами дізнання

Надійна охорона прав та свобод людини є пріоритетним завданням будь-якої демократичної держави. Важливим етапом на цьому шляху стало прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України. Ця Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою і визнала людину найвищою соціальною цінністю.

Прийняття нового Основного Закону нашої держави дало поштовх до становлення сучасного українського парламентаризму, правосуддя та системи органів виконавчої влади. Відбуваються суттєві зміни у правовій системі України.

Забезпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадянина охоплює широке коло заходів, що здійснюються державою. Це соціально-економічні перетворення, заходи політичного і профілактично-виховного характеру.

В системі заходів, що забезпечують законність, одне із центральних місць займає діяльність по боротьбі зі злочинністю. Це зумовлено тим, що злочини є найбільш суспільно-небезпечними посяганнями на права та свободи людини.

Кримінально-процесуальним законодавством передбачено ряд примусових заходів. Такі заходи досить різноманітні за своєю природою. Одні застосовуються для отримання доказів, інші для забезпечення прийнятих по справі рішень, ще інші для забезпечення явки осіб в органи, що проводять розслідування справи.

Важливе місце в системі примусових заходів займає привід. Однак, як свідчить практика, практичні працівники не завжди правильно застосовують чинне законодавство, що регламентує дану примусову дію.

Автори сучасного тлумачного словника української мови під загальною редакцією професора Дубічинського В.В. зазначають, що привід – примусове доставлення кого-небудь до слідчого, прокурора або до суду обвинуваченого, свідка, потерпілого, які ухиляються без поважних причин з’явитися за викликом згідно із законом у певний час [1].

В юридичній енциклопедії вказується, що привід застосовується в цивільному, в адміністративному та кримінальному процесі.

У цивільному процесі суд може застосувати привід до свідка, який не з’явився за викликом у судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, а також до цивільного відповідача, який не з’явився за викликом без поважних причин у справі про стягнення коштів на утримання (аліментів), явку якого суд визнав обов’язковою.

В адміністративному процесі привід застосовується до осіб, які ухиляються від явки за викликом органу внутрішніх справ або судді, оскільки їх присутність при розгляді справи про адміністративні правопорушення є обов’язковою.

Привід у кримінальному процесі - це примусове доставлення до органів дізнання, досудового слідства або до суду осіб, які не з’явилися за викликом без поважних причин [2].

Більш вдало, на наш погляд, поняття приводу дано в юридичній енциклопедії. Саме в цьому визначенні враховані норми різних галузей чинного процесуального законодавства України.

Порядок проведення приводу в кримінальному судочинстві визначається статтями 70, 72, 135, 136, 288, 290 кримінально-процесуального кодексу України. Однак даними нормами встановлюються лише загальні правила щодо здійснення цього складного процесуального заходу. Так, частиною 2 статті 70 КПК передбачено: „Якщо свідок не з’явився без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ у порядку передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу”. Відповідно статтями 135 і 136 визначено, що у разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу. Привід здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого.

В літературі зазначалось, що підставою для застосування кримінально-процесуального примусу є, як правило, неналежна, винувата поведінка суб’єкта, тобто така поведінка, що призводить до порушення кримінально-процесуальних приписів [3,4].

У зв’язку з цим законодавець безумовною умовою до застосування приводу висуває неявку особи за викликом органу, що веде розслідування без поважних причин. Так, частиною 2 статті 135 КПК передбачено, що обвинувачений підлягає приводу у разі неявки за викликом без поважних причин.

Слід звернути увагу, що привід без попереднього виклику може бути застосований лише коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання (ч.2 ст. 136 КПК), тобто тоді коли суд, прокурор або працівники органів досудового розслідування фактично позбавлені можливості передати повістку обвинуваченому.

Що ж стосується свідків та потерпілих, то застосування до цих суб’єктів приводу без попереднього виклику законодавець не передбачає.

Порядок виконання органом внутрішніх справ постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих регламентується інструкцією введеною в дію наказом МВС України №864 [5].

Інструкцією передбачено, що працівник міліції, який призначений для виконання приводу зобов’язаний достовірно встановити особу, яка підлягає приводу і оголосити їй постанову під розписку. Відмова від підпису із зазначенням мотивів відзначається в постанові і затверджується виконавцем приводу.

На практиці, особи, які не бажають з’являтись в суд чи органи досудового розслідування взагалі не впускають працівників міліції до свого помешкання, у зв’язку з чим встановити особу та оголосити їй постанову про привід неможливо. Увійти в жиле приміщення чи інше володіння особи без її дозволу працівники міліції не мають права, адже в Конституції України закріплено принцип недоторканості житла громадян.

Як в подібній ситуації оголосити постанову і з’ясувати у особи наявність поважних причин неявки інструкція не визначає.

Статтею 1853 „Прояв неповаги до суду” та статтею 1854 „Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання” кодексу про адміністративні правопорушення передбачено, що особа, яка злісно ухиляється від явки до суду або органів досудового розслідування може бути притягнутою до адміністративної відповідальності. Але для цього необхідно щоб особа знала,