що її викликають у вищевказані органи і злісно ухилялась від явки. Разом з тим, жодна правова норма не зобов’язує особу впускати працівників міліції в житло і ознайомлюватись з постановою про проведення приводу. Небажання особи, що підлягає приводу впускати в свою оселю працівників міліції і спілкуватись з ними не є протиправною дією і тому притягнути цю особу до відповідальності не можна.
Пунктом 11 Інструкції передбачено, що у разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника міліції. Застосування зброї, наручників, зв’язування або інших спеціальних засобі при цьому забороняється.
У разі злісної непокори або опору законній вимозі працівників міліції слідувати до місця виклику складається протокол (акт), в якому вказуються місце, час і характер порушення, а також свідки.
Примусове доставлення у супроводі працівника міліції повинно передбачити певну процедуру застосування фізичного примусу стосовно особи, яка відмовляється добровільно з’явитись за викликом. В Інструкції дана процедура не виписана, не передбачена вона і жодною нормою чинного кримінально-процесуального законодавства.
В підручнику „Кримінальний процес України” Є.П. Коваленко та В.Т.Маляренко вірно звертають увагу на те, що держава, визначаючи і встановлюючи правову боротьбу зі злочинами передбачає в якому порядку, якими засобами, і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочину, винних осіб і їх покарання [6].
Тому, правоохоронні органи можуть діяти лише в рамках норм, які регулюють їх діяльність. Будь-які дії не передбачені законом є протиправними. Очевидно, що в разі відмови особи від добровільної явки працівники міліції не можуть застосовувати фізичну силу.
На наш погляд, питання пов’язані з застосуванням примусових заходів під час провадження в кримінальній справі – виключна компетенція органу законодавчої влади, а не міністерства внутрішніх справ. У зв’язку з цим, питання процесуального порядку проведення приводу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, види, форми і межі застосування примусу до осіб, які відмовились добровільно з’явитись за викликом, слід передбачити в новому кримінально-процесуальному кодексі України.
Література:
Сучасний тлумачний словник української мови: 65000 слів / За заг ред. д-ра філол. наук проф. В.В.Дубічинського. – Х.: ВД „ШКОЛА”, 2006. – С. 716.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл.”, 2003. – С. 88-89.
Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. – М.: Наука, 1985. – С.62
Благодир А. Заходи кримінально-процесуального примусу – гарантія дотримання законності. Актуальні пробеми правознавства. Науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2001. - С.203
Наказ МВС України №864 „Про затвердження інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих” від 28.12.1995р.
Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком інтер, 2004. – С.8.