Застосування ч.1 ст.193 КПК України в практичній діяльності правоохоронних органів

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 Постанови від 1.11.1996 р. зазначає, що докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами [1].

У зв’язку з цим очевидно, що перелік і порядок проведення слідчих дій, які серед способів збирання доказів та їх процесуальних джерел займають значне місце, повинні бути чітко регламентовані кримінально-процесуальним законодавством.

Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено ряд слідчих дій за допомогою яких можна дослідити тіло, одяг та взуття людини. Дослідження вказаних об’єктів дає можливість отримати докази, які сприяють швидкому та повному розкриттю та розслідуванню злочинів. Однак, серед науковців та практичних працівників часто виникають дискусії, щодо тлумачення норм, якими регламентуються такі дії. В значній мірі, це зумовлено недосконалістю чинного кримінально-процесуального законодавства, наявністю прогалин.

Кримінально-процесуальним кодексом, зокрема статтею 193, передбачена така слідча дія як освідування. При необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування (ч.1 ст.193).

Найбільш спірним є питання, щодо об’єкту освідування, тобто, чи можливо в ході освідування крім обстеження тіла людини, проводити огляд її одягу та взуття.

У відповідності до ч.1 ст.193 КПК об’єктом освідування є тільки тіло особи, яку освідують. Цієї точки зору притримувались і притримуються ряд авторів [2,3,4,5,6]. Однак, значна частина науковців вважає, що під час освідування може проводитись і огляд взуття та одягу [7,8,9,10,11,12].

Висловлювалась думка про те, що під час освідування не підлягає огляду одяг. Однак, у випадках, якщо без огляду одягу не можна зрозуміти походження слідів на тілі особи, яку освідують, як виняток допускається одночасний огляд визначеної ділянки тіла та одягу, який її закриває 13.

Такі, абсолютно протилежні підходи до даного питання можуть нанести суттєву шкоду під час застосування статті 193 КПК в практичній діяльності правоохоронних органів.

Можливість проведення під час освідування обстеження одягу та взуття особи Торбін Ю.Г. обгрунтовує тим, що в інтересах встановлення істини під час розслідування злочину виникає необхідність в комплексному дослідженні тіла та одягу в рамках єдиної слідчої дії 11. Приблизно такої ж точки зору дотримуються і інші його сторонники. Так, професор Тертишник В.М. вказує: “У криміналістичному плані обстеження тіла особи, яка освідується, та одягу (взуття), що знаходиться на ній, вимагає комплексного підходу і може бути найбільш оптимальним тоді, коли здійснюється взаємопов’язано, як єдиний безперервний пізнавально-засвідчувальний процес.

У соціальному плані одяг людини є її невід’ємним атрибутом. Його дослідження, рівною мірою як і дослідження тіла, пов’язане з утиском прав”. Однак, далі автор робить наступний висновок: “Тому дані дії не можуть бути виконані в межах освідування, тим більше, що обстеження одягу, що знаходиться на людині, в переважній більшості випадків пов’язане з її оголенням”. Мабуть, в тексті допущена технічна помилка, і слід читати: “Тому дані дії можуть бути…”, оскільки автор робить остаточний висновок, що обстеження одягу особи, яка освідується доцільно та допустимо проводити в межах освідування 7.

Автори підручника “Криміналістика” під редакцією професорів Бєлкіна Р.С. та Зуйкова Г.Г. вказують на те, що освідування супроводжується оглядом одягу, в який одягнута особа піддана освідуванню. Такий огляд проводиться в наступній послідовності: спочатку оглядаються частини тіла, які не закриті одягом, потім одяг, і тільки після цього інші частини тіла. Все виявлене фіксується в протоколі освідування 9.

Якщо під час освідування можна проводити огляд одягу, який знаходиться на освідуваній особі, то цілком логічним є висновок про те, що можна оглядати і інші предмети, які знаходяться у цієї особи (наприклад, гаманець, кореспонденція, валіза тощо).

На наш погляд, якби законодавець передбачав можливість огляду одягу (взуття) під час освідування, про це було б зазначено в ч.1 ст.193 КПК, так як це передбачено в п.3 ч.1 ст.106 КПК (коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину).

Не підлягає сумніву твердження авторів про те, що обстеження тіла особи, яка освідується, та одягу (взуття), що знаходиться на ній, вимагає, в деяких випадках, комплексного підходу. Наприклад, коли сліди злочину можуть локалізуватись одночасно на одязі та на тілі особи. Деякі автори пропонують ввести до КПК нову статтю, в якій передбачити одночасно і огляд тіла людини і її одягу (взуття) 10. Ми вважаємо, що така пропозиція безпідставна, тому що в арсеналі слідчого є декілька законних способів вирішення даного питання .

При необхідності слідчий може провести виїмку одягу та взуття особи, оглянути його, після чого провести освідування. Постанови про проведення виїмки та освідування, в такому випадку, пред’являються особі одночасно.

Законом не заборонено процесуальне закріплення в одній постанові двох рішень слідчого по справі (наприклад: “Постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження”; “Постанова про оголошення розшуку обвинуваченого та зупинення провадження в справі”). В необхідних