правоохоронних органів іноді виникає потреба проведення термінових дій, пов’язаних з проникненням до житла чи до іншого володіння особи. Відкладення таких заходів, у зв’язку з необхідністю отримання дозволу суду, може мати негативні наслідки. Такі дії можна класифікувати:
проведення слідчих дій у невідкладних випадках;
проведення проникнення з метою врятування життя та майна чи у зв’язку з переслідуванням певної категорії осіб.
Під невідкладними, на нашу думку, слід розуміти випадки, коли несвоєчасне проведення слідчої дії може привести до втрати важливих доказів по справі або до інших тяжких наслідків (в тому числі до загибелі людей і знищення майна). На жаль, законодавець в ч.3 ст.30 Конституції України дозволяє проведення огляду та обшуку лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна та переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
У зв’язку з цим виникає ряд запитань:
Чи можна проводити у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, без рішення суду виїмку?
Якщо у слідчого є дані про те, що в жилому приміщенні знищують докази або ці докази можуть безслідно зникнути з інших причин, а отримати дозвіл суду в необхідний термін неможливо, чи може він провести слідчі дії без рішення суду?
Із суті ч.3 ст.30 Конституції випливає, що в обох випадках відповідь негативна.
На наш погляд, законодавець повинен дозволити правоохоронним органам у вищевказаних невідкладних випадках проводити слідчі дії без рішення суду.
Проведення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна (які знаходяться в цьому приміщенні), в будь-якому випадку не повинно пов’язуватись з отриманням дозволу суду. Такі дії, як правило, вимагають досить швидкого, а в деяких випадках миттєвого рішення, несуть в собі елемент несподіваності. Вони не є суспільно небезпечними, а навпаки суспільно корисними і не містять в собі елементів правопорушення.
Частиною 3 ст. 30 Конституції передбачено, що у невідкладних випадках, пов’язаних з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Це положення дублюється статтями 177 та 190 чинного кримінально-процесуального кодексу України. Аналогічно вирішують це питання і автори нового проекту КПК. Так, в частині 1 статті 12 (Недоторканність житла та майна, охорона таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя) Проекту кримінально-процесуального кодексу, прийнятому за основу постановою парламенту від 15.12.2005р., , зазначається:
“Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку може провадитися в іншому порядку, визначеному цим Кодексом.” [11].
На наш погляд, вживаючи термін “осіб, які підозрюються у вчиненні злочину”, законодавець має на увазі суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності процесуальний статус якого чітко визначений законом, адже кримінально-процесуальним кодексом регулюються відповідні відносини. Який же статус цієї особи? Очевидно, що підозрюваний. Однак, поняття підозрюваного чітко визначене статтею 43-1 кримінально-процесуального кодексу України, а саме:
“Підозрюваним є особа, затримана по підозрінню у вчинені злочину та особа, стосовно якої обрано запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення.”
Можливо, в практиці правоохоронних органів і трапляються випадки переслідування підозрюваних. Але, мабуть, законодавець застосовуючи термін “особи, які підозрюються у вчиненні злочину” має на увазі осіб, щодо яких є дані про те, що вони могли вчинити злочин. Крім того, необхідно враховувати, що в практиці може виникнути необхідність переслідування осіб, які вчинили протиправні діяння, і у зв’язку з цим є суспільно небезпечними, але не являються суб’єктами злочину (неосудні; особи, які не досягли віку кримінальної відповідальності).
Дії щодо переслідування таких осіб, в більшості випадків, не можна пов’язувати з проведенням слідчих дій, адже вони, як правило, здійснюються безпосередньо після вчинення протиправного діяння, та не пов’язані з виявлення, закріплення та дослідження доказів. А в вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі неодноразово зверталася увага на те, що слідчі дії – це комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на виявлення, закріплення та дослідження доказів [9,10].
Встановити нормами закону, як це вимагає Конституція, порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, у зв’язку з переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, мабуть, не реально. Слід також враховувати, що таке переслідування можуть здійснювати будь-які особи, а не лише працівники правоохоронних органів.
З огляду на вказане, на нашу думку, ч.3 ст.30 Конституції України повинна бути викладена у наступній редакції: “Проникнення до житла чи іншого володіння особи, а також проведення в них слідчих дій без вмотивованого рішення суду допускається лише у випадках, пов’язаних із проведенням невідкладних слідчих дій, врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які вчинили протиправні діяння, передбачені кримінальним законом, і у зв’язку з цим являють суспільну небезпеку”.
Запропонована редакція статті 30 Конституції України, на наш погляд, дасть змогу правоохоронним органам правильно, не завдаючи шкоди суспільним інтересам, не порушуючи Основного Закону реалізовувати принцип недоторканості житла. А процесуальний порядок проведення слідчих