Регламентація процесуального порядку примусового одержання зразків для експертного дослідження

Кримінально-процесуальне право нашої держави поступово зазнає позитивних змін у питаннях, що стосуються належного забезпечення прав і свобод людини. Зокрема суттєво удосконалено інститут захисту прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, інститут реабілітації осіб, що постраждали від незаконних дій правоохоронних органів, інститут захисту учасників кримінального судочинства тощо.

Важливі зміни до Кримінально-процесуального кодексу внесені Законом України від 21.06.01 року „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”, яким змінено та доповнено понад 100 статей [1].

Така тенденція дає надію на перспективи досягнення нашим кримінально-процесуальним законодавством загальновизнаних світових стандартів.

Проте, як свідчить практика, темпи удосконалення форм і методів злочинної діяльності іноді випереджають розвиток законодавства, яким регулюється порядок боротьби зі злочинністю [ 2, с. 7-11]. Тому кримінально-процесуальне право залишається в переліку галузей, що підлягають першочерговому суттєвому реформуванню.

Метою цієї статті є дослідження питань, пов’язаних з необхідністю належної регламентації процесуального порядку примусового одержання зразків для експертного дослідження під час провадження у кримінальних справах.

В процесуальній науці питання, пов’язані з примусом у кримінальному процесі, постійно знаходяться в полі зору вітчизняних та зарубіжних процесуалістів. Зокрема, окремим аспектам даної проблеми приділяли увагу у своїх працях такі вчені, як М.С. Алєксєєв, Г.М. Вєтрова, А.Я. Дубінський, З.З. Зінатулін, Є.Г. Ковалєнко, З.Ф. Коврига, В.М. Корнуков, В.Т. Маляренко, М.М. Міхеєнко, І.Л. Пєтрухін, М.В. Савіцький, С.М. Стахівський, М.С.Строгович, В.М. Тертишник, М.А. Чельцов, С.А. Шейфер, В.П. Шибіко та ін.

Передбачені кримінально-процесуальним законодавством примусові заходи досить різноманітні за своєю природою. Одні застосовуються для отримання доказів, інші для забезпечення прийнятих по справі рішень, ще інші для забезпечення явки осіб до органів, що проводять розслідування справи.

Важливим процесуальним засобом досягнення завдань судочинства є примусове одержання зразків для експертного дослідження. Проте слід зазначити, що в практичній діяльності існують проблеми, пов’язані з застосуванням законодавства, що регламентує дану примусову дію.

Одержання зразків для експертного дослідження широко застосовується у практичній діяльності правоохоронних органів поряд з такими слідчими діями, як допит свідка, потерпілого, обвинуваченого, обшук, виїмка тощо. Однак на відміну від переважної більшості засобів, що передбачені для отримання доказів, ця процесуальна дія недостатньо регламентована чинним кримінально-процесуальним законодавством, що викликає неоднозначне тлумачення низки положень закону як теоретиками, так і практичними працівниками.

Не маючи можливості в рамках статті розглянути весь аспект проблем застосування примусового одержання зразків для експертного дослідження, ми зупинимось лише на окремих положеннях, що стосується даного питання.

Слід зауважувати, що в деяких підручниках і навчальних посібниках взагалі відсутній матеріал, який розкриває порядок проведення цієї процесуальної дії [3; 4].

Одержання зразків для експертного дослідження регламентовано статтею 199 Кримінально-процесуального кодексу України, якою передбачено, що слідчий у разі потреби має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження [5].

У вітчизняній юридичній літературі трапляються випадки застосування терміну „отримання зразків для порівняльного дослідження”, що, на наш погляд, не є ідентичним за своїм процесуальним значенням терміну „одержання зразків для експертного дослідження” [6, с. 677]. Така ситуація значною мірою зумовлена наслідком впливу законодавства Російської Федерації та наукових робіт російських вчених.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації, який прийнято в 2001 році, слідчий має право отримати зразки почерку або інші зразки для порівняльного дослідження від підозрюваного, обвинуваченого, а також свідка або потерпілого у випадках, коли виникла необхідність перевірити, чи залишені ними сліди в певному місці або на речових доказах [7]. Подібна норма (ст. 186) існувала і в Кримінально-процесуальному кодексі РРФСР від 27.10.60 року [8]. В підручнику “Уголовный процесс” за редакцією Н.М. Смирнової зазначено: “Якщо отримання зразків для порівняльного дослідження є частиною судової експертизи, то воно проводиться спеціалістом або експертом, якому ці зразки направляються для дослідження” [9, с.179].

Метою проведення слідчої дії, передбаченою статтею 202 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації, є отримання зразків для перевірки, чи залишені сліди підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим чи свідком в певному місці або на речових доказах. Як зазначалось російськими вченими, зразки можуть бути отримані від людини з різною метою і в рамках різних процесуальних дій. Так, кров може бути отримана у обвинуваченого і потерпілого як зразок для порівняння з кров’ю, виявленою на місці події, на одежі тих або інших осіб. Але кров можна отримати і з іншою метою, наприклад, для встановлення наявності або відсутності венеричного захворювання у підозрюваного і потерпілого або встановлення діагнозу особи, яка підозрюється у симуляції з метою ухилення від військової служби. В цих випадках порівняльне дослідження не проводиться і тому отримання таких зразків статтею 186 (202) КПК РФ не передбачене [10, с. 43; 11, с. 180].

На відміну від кримінально-процесуального закону Російської Федерації, статтею 199 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено одержання зразків почерку та інших зразків для експертного дослідження. Законодавець України не звужує мету вилучення або відібрання зразків лише необхідністю перевірки, чи залишені сліди підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим чи свідком в певному місці або на речових доказах і необхідністю проведення порівняльного дослідження. У зв’язку з цим, при розслідуванні кримінальних справ в Україні слідчі можуть вилучати або відбирати зразки і в тих випадках, коли проведення експертизи не пов’язане