Тому, на наш погляд, спірним є твердження окремих вітчизняних правників, що зразки необхідні для експертного дослідження, – це достовірно належні певній особі зразки почерку, відбитки пальців рук, ступнів, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини тощо, які використовуються як порівняльні матеріали при експертному дослідженні рукописів, предметів зі слідами рук, ніг, зубів, документів та інших об’єктів [12, с. 251]. Адже зразки для експертного дослідження не обов’язково повинні належати певній особі та використовуватись лише як порівняльний матеріал.

Важко погодитись з позицією авторів, які вважають, що зразки вилучаються лише у обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та в інших осіб для встановлення їх зв’язку з доказами, що є у справі, методом порівняльного аналізу при експертному дослідженні відповідних об’єктів, і що такими зразками є зразки почерку і підписів, відбитків пальців, зліпків зубів, виділень людського організму [13, с. 446]. Слід відмітити, що зазначені зразки не тільки вилучаються, а й відбираються. Одержання зразків не може обмежуватися колом зазначених суб’єктів, законом не заборонено відбирати або вилучати зразки, наприклад, з певних об’єктів.

Більш вдалою, але дещо не повною, видається думка, що зразки для експертного дослідження – різноманітні матеріальні об’єкти, джерело походження яких з достовірністю відоме та може бути перевірено, а самі такі об’єкти своїми властивостями відображають характерні особливості певної особи чи предмета і можуть бути використані для їх ідентифікації або визначення групової належності [14, с. 590]. Очевидно, що не всі об’єкти, що вилучаються або відбираються, своїми властивостями відображають характерні особливості певної особи чи предмета.

Враховуючи, що чинним кримінально-процесуальним законодавством України передбачено одержання зразків для експертного дослідження лише для використання під час проведення експертизи і те, що їх використання не обмежене метою проведення порівняльного дослідження, вважаємо, що зразки для експертного дослідження – це отримані у встановленому законом порядку для використання під час проведення експертизи різноманітні матеріальні об’єкти, які наділені характерними ознаками, за допомогою яких проводиться ідентифікація, визначення групової належності або встановлення певних властивостей осіб чи предметів.

Сумнівним є підхід, у відповідності з яким так звані вільні зразки (рукописи, машинописні тексти, відбитки печаток тощо), які виникли до розслідуваної події і не пов’язані з нею, вилучаються у процесі огляду, виїмки або обшуку [6, с. 591; 13, с. 446]. Кожна процесуальна дія має свої підстави і свою мету. Наприклад, огляд (стаття 190 КПК) проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи. Розширене тлумачення мети слідчої дії, на нашу думку, розмиває її суть. Звичайно, вилучені під час проведення інших слідчих дій предмети і документи, після відповідного процесуального оформлення, можуть використовуватися як зразки для експертного дослідження.

Якщо до початку слідчої дії слідчий вважає за необхідне провести обшук і вилучити зразки для експертного дослідження, то він відповідно повинен прийняти два рішення в одній постанові, що не заборонено процесуальним законом, і широко застосовується в практичній діяльності.

Я.О. Мотовиловкер наголошує, що діяльність органів слідства та суду не тим відрізняється від наукової діяльності, що вона ненаукова або антинаукова, а тим, що наукова діяльність закінчується або пізнавальним результатом, або залишається без будь-якого результату, а процесуальна діяльність слідства i суду закінчується юридичним результатом, навіть якщо пізнавальний результат не досягнуто [15, с. 157]. Для аналізу застосування кримінально-процесуального примусу з метою забезпечення проведення слідчих дій нами вивчено 112 кримінальних справ. В жодній із вивчених справ у постановах про проведення обшуку або виїмки не виявлено рішення слідчого про вилучення зразків для експертного дослідження. В протоколах про проведення оглядів, обшуків і виїмок по цих справах також немає ні одного запису про вилучення зазначених зразків. Це свідчить про те, що при необхідності відібрання зразків для експертного дослідження слідчі правильно застосовують чинне законодавство і проводять процесуальну дію, передбачену статтею 199 КПК.

Процесуальний порядок проведення одержання зразків для експертного дослідження детально не регламентовано нормами чинного кримінально-процесуального кодексу України, так як, наприклад, обшук і виїмка. Практично у всіх роботах, що стосуються даної проблеми, включаючи коментарі до Кримінально-процесуального кодексу, звертається увага на те, що дана слідча дія проводиться за аналогією з виїмкою або це питання взагалі не коментується.

Але слід вказати на суттєві відмінності щодо суб’єктів, які беруть участь у одержанні зразків для експертного дослідження та у проведенні виїмки, щодо окремих процедур, особливо, що стосуються проникнення у житло тощо. Так, Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України передбачено, що у ході одержання зразків для експертного дослідження працівник як спеціаліст визначає умови, при яких вони повинні бути одержані, і бере участь у вилученні зразків почерку, голосу, відбитків рук, ніг й інших зразків у необхідній кількості [16]. Очевидно, що таких повноважень спеціаліст під час проведення виїмки не має. Більш того, відповідно до статті 183 Кримінально-процесуального кодексу (порядок проведення обшуку і виїмки) слідчий у необхідних випадках вправі залучити до участі у проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів. Залучення спеціалістів для проведення виїмки даною нормою не передбачено, хоча на практиці спеціалісти для проведення цієї слідчої дії залучаються за аналогією з обшуком. Тому неможливо залучати спеціалістів