ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ В ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Реформування кримінально-процесуального законодавства України набуло якісно нового значення після прийняття в 1996 році нової Конституції.

За останні роки зроблено суттєві кроки на шляху реалізації ідеї правової держави у сфері кримінального судочинства. Серед значних досягнень слід відмітити зміцнення гарантії недоторканості особи, житла та особистого життя, створення апеляційних судів, підвищення ролі суду тощо.

Однак, як вірно зазначають деякі автори, внесення змін до кримінально-процесуального законодавства України по суті залишились півкроком, не вирішивши всіх проблем [8, 4; 9, 137].

Тому, логічним завершенням даного етапу реформування кримінально-процесуального законодавства повинно стати прийняття нового кримінально-процесуального кодексу, робота над підготовкою якого ведеться досить тривалий час. В проекті КПК, на наш погляд, є спірні положення, що потребують обговорення.

Не маючи можливості у рамках даної статті розглянути весь спектр проблем ми зупинимось лише на окремих питаннях пов’язаних з інститутом закриття кримінальної справи.

Проблеми закриття кримінальної справи в досудовому слідстві постійно знаходяться в полі зору науковців. До цієї проблеми звертались в своїх роботах багато відомих юристів, в тому числі і вітчизняні вчені, такі як А.Я.Дубинський, М.М.Михеєнко, П.П.Михайленко та інші. Автором статті в 2001 році опублікована монографія з даної теми [1].

Однак, багато аспектів, які охоплюють цю проблему, досліджені не достатньо повно. Одним із таких складних питань є регламентування в законодавчому порядку застосування реабілітуючих підстав до закриття кримінальної справи в досудовому слідстві, на які ми хочемо звернути увагу і запропонувати шляхи вирішення даної проблеми.

Статтею 183 Проекту кримінально-процесуального кодексу України, поданого на розгляд Верховної Ради України в 2004 році, були передбачені підстави припинення кримінального переслідування за реабілітуючими підставами, а саме:

“1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю:

1) якщо не було події злочину;

2) якщо діяння не містить складу злочину;

2. При недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушена справа підлягає закриттю на підставі пунктів 1, 2 частини першої цієї статті.

3. Суд закриває справу у разі відмови прокурора від обвинувачення у порядку, передбаченому частиною другою статті 350 цього Кодексу, якщо потерпілий чи його представник не вимагають продовження розгляду справи і не підтримують обвинувачення, або якщо потерпілий чи його представник не підтримують обвинувачення у справі, передбаченій в частині першій статті 228 цього Кодексу.

4. За реабілітуючими підставами справа закривається постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, ухвалою суду”.

Зазначений Проект кримінально-процесуального кодексу України був відхилений Верховною Радою України.

В новому Проекті кримінально-процесуального кодексу, прийнятому за основу постановою парламенту від 15.12.2005р., порядок припинення кримінального переслідування за ребіалітуючими підставами регламентується статтею 170 ( глава 26 ), Зокрема дана норма присвячена припиненню кримінального переслідування за відсутністю події чи складу злочину і викладена в наступній редакції:

„Стаття 170. Припинення кримінального переслідування за відсутністю події чи складу злочину.

1. Провадження в кримінальній справі не може бути порушено, а порушене провадження у справі підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину.

2. При недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушене стосовно нього провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої цієї статті.

3. Суд закриває провадження в кримінальній справі в разі відмови прокурора від обвинувачення в порядку, передбаченому частиною другою статті 342 цього Кодексу, за умови, що потерпілий чи його представник не вимагає продовження розгляду справи і не підтримує обвинувачення, а також у разі відмови потерпілого від обвинувачення у справі приватного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 166 цього Кодексу.

4. За відсутністю події чи складу злочину провадження в кримінальній справі закривається постановою прокурора, судді, ухвалою суду”.

Частина 1 даної статті по суті повторює частину 1 статті 183 попереднього проекту та пункт 1 і 2 статті 6 чинного процесуального закону, залишаючи не вирішеною проблему, яка має важливе теоретичне та практичне значення.

Справа в тому, що у слідчій практиці не завжди чітко проводиться розмежування реабілітуючих підстав до закриття кримінальної справи. Іноді, в аналогічних випадках, одні слідчі закривають справу за відсутністю події злочину, інші за відсутністю у діянні складу злочину [2, 183].

На наш погляд, однією з причин змішування реабілітуючи підстав до закриття кримінальної справи є не досить чітке вирішення цього питання в діючому кримінально-процесуальному законодавстві.

Більшість авторів притримуються думки, що справа закривається за відсутністю події злочину у таких конкретних випадках:

подія у зв’язку з якою порушена кримінальна справа взагалі не мала місце;

подія мала місце, але не є подією злочину, тому що була результатом дії потерпілого;

подія мала місце, але не є подією злочину, тому що не була результатом дії людини;

якщо точно не встановлено чи мала місце подія злочину. [4, 308; 10, 328].

Відсутність у діянні складу злочину як підстава до закриття кримінальної справи на практиці застосовується в тих випадках, коли встановлено, що подія, у зв’язку з якою порушена справа, мала місце, була результатом дії конкретної особи, але це діяння не є злочином у зв’язку з відсутністю його ознак.

В