Закриття кримінальної справи щодо померлого.

Статтею 184 Проекту кримінально процесуального кодексу України передбачено обов’язковість припинення кримінального переслідування за нереабілітуючими підставами[1,138].В частині 2 та 3 данної статті зазначено, що кримінальна справа не порушується, а порушена-підлягає закриттю щодо померлого, крім випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого за клопотанням його близьких родичів. Якщо близькі родичі померлого обвинуваченого вимагають повного розслідування справи і розгляду в суді,справа порушується, розслідується і розглядається судом в повному обсязі.

Автори проекту КПК пропонують надати право клопотати про проведення розслідування з метою рабілітації померлого виключно його близьким родичам, що позбавляє права звернутись з аналогічним клопотанням інших, заінтерисованих в реабілітації померлого, осіб. На наш погляд, чинне кримінально-процесуальне законодавство роз’вязує данне питання більш демократичним шляхом.

Так, дiючим кримiнально-процесуальним кодексом України передбачено закриття кримiнальної справи щодо померлого, за винятком випадкiв, коли провадження в справi є необхiдним для реабiлiтацiї померлого або вiдновлення справи щодо iнших осiб за нововиявленими обставинами (ст.6 ч.1 п.8). Законодавець не встановив будь яких обмежень щодо кола осіб, які мають право,в даному випадку, звернутись до слідчого чи прокурора з прохання про проведення повного розслідування справи. Таке положення дає можливість звернутись з даним клопотання близьким родичам померлого, його блзьким друзям, представникам громадських організацій і політичних партій, членом яких був померлий, та іншим заінтерисованим особам.

Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, кримінальний прцес України повинен розвиватися в напрямку послаблення інквізиційних моментів у досудовому слідстві та посилення гарантій прав і свобод особи. Однак, очевидно, що норма закріплена в частинах 2 та 3 статті 184 вказаного Проекту КПК навпаки звужує права осіб на вимогу реабілітакції померлого.

На вiдмiну вiд iнших нереабiлiтуючих пiдстав, за виключенням пiдстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 6 КПК України,закриття справи у зв'язку iз смертю особи, яка вчинила злочин, не залежить вiд суб'єктивних факторiв. Так iз статистичних даних видно, що кiлькiсть закритих справ за iншими пiдставами, в процентному вiдношеннi до закритих, суттєво не змiнюється i в принципi регулюється на мiсцях. Тодi, як кiлькiсть закритих справ, за пiдставою передбаченою пунктов 8 частини 1 статті 6 КПК України, в рiзнi роки суттєво змiнюється i не пiдлягає статистичному регулюванню. Ця кiлькiсть абсолютно не залежить вiд загальної кiлькостi закритих справ, навантаженостi слiдчих, вiд волi слiдчих та iнших суб'єктивних факторiв, а тiльки вiд фактичної чисельностi померлих осiб, якi вчинили злочин. За даними УМВС ряду областей центрального та західного регіонів України, у зв'язку iз смертю особи, в різні роки було закрито від 0.8 до 2,25 вiдсотка справ вiд загальної кiлькостi закритих, [2,52]. Враховуючи, в принципi, не значну кiлькiсть справ, якi закриваються за даною пiдставою, вищеприведенi коливання досить суттєвi.

Законодавець не пов'язує акт закриття справи в даному випадку iз притягненням особи як обвинуваченого. Iз тексту пункту 8 частини 1 статті 6 вбачається, що кримiнальна справа пiдлягає закриттю, якщо до винесення вироку наступила смерть пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного або особи, що в майбутньому могла бути притягнута як обвинувачений.

Кримiнально-процесуальним законом не передбачено на протязi якого строку, пiсля встановлення смертi особи, повинна бути закрита кримiнальна справа. Цей строк залежить вiд фактичної наявностi у справi доказiв того, що злочин дiйсно мав мiсце i був вчинений померлим, складностi здобуття таких доказiв, кiлькостi вчинених злочинiв та iнших обставин. Не виключено, що строки розслiдування таких кримiнальних справ можуть продовжуватись до трьох i бiльше мiсяцiв.

В лiтературi звертається увага на те, що пiдстава вказана в пункті 8 частини 1 статті 6 КПК України є нереабiлiтуючою, тому слiдчий зобов'язаний зiбрати таку кiлькiсть доказiв, яка б беззаперечно доводила винуватiсть померлої особи.[3,109] При необхiдностi слiд провести обшуки по мiсцю де проживав померлий, виїмки,iншi слiдчi дiї. Виявленi та вилученi предмети,грошi, цiнностi можуть бути приєднаними до справи, як речовi докази.

По-рiзному тлумачиться питання, пов'язане з необхiднiстю дослiдження, пiд час кримiнального судочинства, питання про належнiсть майна вилученого в особи, що померла. Деякi автори вважають, що таке дослiдження недопустиме [4,36].У вiдповiдностi з частиною 1 статті 81 КПК України питання про речовi докази вирiшується постановою слiдчого, прокурора про закриття справи. При цьому, грошi, цiнностi та iншi речi, якi були об'єктом злочинних дiй, повертаються їх законним володiльцям, а якщо їх не встановлено, то цi грошi, цiнностi та речi переходять у власнiсть держави; грошi, цiнностi та iншi речi, нажитi злочинним шляхом, передаються в дохід держави. Для правильного вирiшення даного питання слiдчий зобов'язаний, на нашу думку, дослiдити питання про належнiсть вилученого майна. Тiльки в тому випадку, коли виникає суперечка про належнiсть речей, що пiдлягають поверненню, ця суперечка, у вiдповiдностi до частини 2 статті .81 КПК України вирiшується в порядку цивiльного судочинства. У зв'язку з цим,виникає питання про строки набрання постановою про закриття справи законної сили. На наш погляд, до КПК України слід ввести норму, що стосується виконання рішень, передбачених у постанові про закриття кримінальної справи. Вбачається, що всі рішення слід виконувати лише після закінчення строків оскарження передбачених частиною 1 статті 215 та частиною 1 статті236 із значком 5 КПК України. Так, частиною 1 статті 214 передбачено,