В юридичній літературі неодноразово висловлювалась думка про те, що розмежування випадків закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину та відсутністю у діянні складу злочину передбачає, в деякій мірі, умовний характер [7,8].

Слід звернути увагу на ту обставину, що в п.1 ч.1 ст.6 кримінально-процесуального кодексу України та в п.1 ч.1 ст.170 нового Проекту йдеться про відсутність події злочину, а не події взагалі. Тому можна зробити висновок, що передбачаються всі випадки коли не було вчинено злочин. Також про те, що не було вчинено злочину необхідно говорити і тоді, коли встановлено, що особа вчинила певне діяння, яке не можна вважати злочином у зв’язку з відсутністю сукупності елементів його складу або інших вказаних в законі умов.

Звідси випливає, закономірний висновок про те, що у випадках, передбачених п.1, 2, 5 ч.1 ст.6 КПК та п.1, 2 ч.1 ст.170 Проекту КПК йдеться про одну підставу до закриття кримінальної справи, яка штучно розділена на декілька.

Частиною 2 статті 213 чинного КПК України передбачена третя реабілітуюча підстава до закриття кримінальної справи – недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

За цією підставою, як правило, закривається кримінальне переслідування щодо окремих осіб, коли встановлено, що злочин було вчинено, конкретна особа притягнута по справі як обвинувачений, доказів вчинення злочину даною особою зібрано недостатньо, а можливості зібрати додаткові докази остаточно вичерпані. На практиці іноді в таких випадках повністю закривається кримінальна справа.

Нове рішення даного питання пропонується частиною 2 статті 170 Проекту КПК, а саме: “При недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушене стосовно нього провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої цієї статті”.

Така новела, на наш погляд, є доречною. Адже, різні автори неодноразово звертали увагу на те, що застосування даної підстави до закриття кримінальної справи викликає сумнів стосовно фактичної невинуватості особи. [9,10,11].

Так, М.В. Савицький вказував: “Якщо участь обвинуваченого у вчиненні злочину не доведено – це означає, що зібрано мало, можливо, дуже мало доказів, але деякі докази все таки є. Термін “недоведено” можна тлумачити по різному, в тому числі як “ недоведено повністю”. Звідси можна зробити висновок, що в деякій мірі участь обвинуваченого у вчиненні злочину доведено, але слідство, напевно, не змогло повністю довести його винуватість, і тому вимушено було справу закрити” [10].

Термін “недоведеність”, як правило, незрозумілий для особи стосовно якої закривається справа, а також для її близьких, тому в практиці нерідкі випадки звернення громадян до органів розслідування з вимогою про перегляд підстави до закриття кримінальної справи. [4].

Підсумовуючи вищевказане, на нашу думку, частину 1 статті 170 Проекту КПК України необхідно викласти в наступній редакції:

“1. Провадження в кримінальній справі не може бути порушено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю:

1) якщо не було вчинено злочин;

2) якщо особа не причетна до вчинення злочину.

2. Суд закриває провадження в кримінальній справі в разі відмови прокурора від обвинувачення у порядку, передбаченому частиною другою статті 342 цього Кодексу, за умов, що потерпілий чи його представник не вимагають продовження розгляду справи і не підтримують обвинувачення, а також у разі відмови потерпілого від обвинувачення у справі приватного обвинувачення за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 116 цього Кодексу.

3. За реабілітуючими підставами справа закривається постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, ухвалою суду”.

Підставу вказану в п.1 запропонованого проекту статті слід застосовувати у випадках якщо:

не було події злочину, для розслідування якої порушена справа;

не встановлено точно чи мала місце подія, для розслідування якої порушена справа;

не встановлено точно, чи є злочином подія, для розслідування якої порушена справа;

подія мала місце, але не була результатом діяння будь-якої особи, а тому не є злочином;

подія мала місце, є результатом діяння конкретної особи, але не є злочином у зв’язку з відсутністю необхідних його ознак.

У випадках передбачених пунктом 2 ( особа непричетна до вчинення злочину ) слід закривати кримінальне переслідування відносно конкретної особи, а справа підлягає зупиненню у зв’язку з невстановленням особи яка вчинила злочин. Цю підставу необхідно застосовувати, якщо подія злочину мала місце, є злочином, але особа відносно якої вирішується питання про причетність до вчинення злочину, не причетна до цієї події; злочин мав місце, але відсутні докази того, що він вчинений даною особою.

Список використаних джерел:

В.М. Тертишник. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. –К.: Видавництво А.С.К., 2003. –С.4.

Фріс П.Л. Актуальні питання вдосконалення загальної частини кримінального кодексу України // Зб. наук. статей викл. юрид. фак-ту Прикарпатського університету. –Ів.-Франквськ: Плай. – 2002. - №10. –С.137.

Благодир С.М. закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: навчальний посібник. –Тернопіль. -2001. – 112 с.

Благодир С.М. Реабілітуючі підстави до закриття кримінальної справи / Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України // Зб. наук. статей викл. юрид. фак-ту Прикарпатського університету. –Ів.-Франквськ: Плай. – 1997. – С. 183-186.

Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. –М.: Юридическая лит-ра, 1965. –С.308.

Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. –М.: Госюриздат,