Проблеми створення суду присяжних в Україні

Тривалий час в Україні триває дискусія серед юристів викликана нормою закріпленою у частині 4 ст.124 Конституції України, що передбачає створення суду присяжних в Україні. На сьогодні не існує однозначної думки правознавців щодо доцільності створення цього інституту в Україні, хоча на папері він уже давно існує.

В основному висловлюється позитивне ставлення до зазначеної новели. Зокрема Л.Коваленко та О.Майстренко зазначають, що правосуддя стане набагато справедливішим тільки тоді, коли декілька осіб, не пов’язаних клановими узами, які вперше зібралися у складі колегії присяжних тільки на суді, які мають незалежне життєве судження, візьмуть його із своєї життєвої практики і застосують при винесенні рішення про винність чи невинність обвинуваченого. І тоді дуже складно реалізувати «домовленість» із присяжними за декілька годин до судового засідання. [1] Такої думки дотримуються більшість авторів.

Проведеним соціологічним опитуванням серед жителів Тернопільської та Івано-Франківської областей, здебільшого це були студенти юридичних вузів та працівники правоохоронних органів, показало, що 80 % респондентів підтримують необхідність створення суду присяжних.

Серед аргументів, якими обґрунтовується необхідність введення даного інституту, можна виділити такі:

суд присяжних широко застосовується у судочинстві більшості демократичних держав;

створення суду присяжних викликано вимогами норм міжнародного права;

створення суду присяжних зумовлене судовою практикою інших країн;

створення суду присяжних викликане недосконалістю існуючої в нашій державі системи судочинства.

З більшістю наведених аргументів важко погодитись.

Як свідчить статистика, у США суд присяжних розглядає лише 7,6 % справ, в Англії 3 %, у Франції 1 %. У багатьох Європейських країнах, таких як Фінляндія, Ісландія, Нідерланди, Іспанія, кримінальні справи розглядають виключно професіональні судді.[2]

Аналіз міжнародно-правових актів ратифікованих Україною дає підстави стверджувати, що жоден з них не передбачає обов’язкової участі представників народу, громадськості у кримінальному судочинстві.

Хоча суд присяжних справляє значний позитивний вплив на демократизацію кримінального судочинства, проте він не завжди гарантує уникнення помилок, які допускають при розгляді справ професійні судді. Суддя Саратовського обласного суду Російської Федерації О.Друзін звертає увагу на те, що щорічно 35-40 % вироків, які виносять суди присяжних, визнаються незаконними і скасовуються Верховним Судом.[3;4]

Відповідно до частини 3 ст.323 КПК України суд має виносити вирок, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та обє’ктивному розгляді всіх обставин справи. Закони, що застосовують органи дізнання, досудового слідства і суд складні, вони потребують роз'яснень, науково-практичних коментарів. Особливо це стосується питань належності та допустимості доказів, призумпції невинуватості, процесуального порядку отримання та закріплення доказів, тощо. Іноді підготовленому юристу важко розібратися у всіх тонкощах вітчизняного законодавства, свідчення того є велика кількість порушень прав суб'єктів кримінального процесу під час розслідування і судового розгляду справ. Очевидно, що присяжним теж буде досить важко розібратись у цих питаннях. Слід також мати на увазі, що присяжні заседателі нерідко приймають рішення суб'єктивно під впливом емоцій, таких як, наприклад жалість, упереджене ставлення до певних верств населення та ін.

У зв’язку з цим важко передбачити чи виграє в цілому сторона захисту від впровадження розгляду справ з участю присяжних. Звичайно, обвинувачений отримає можливість зіграти на емоціях засідателів і їх недостатній обізнаності з кримінально-процесуальним законодавством, одночасно збільшується ризик, що присяжні, на відміну від судді, можуть помилитись при встановленні обставин справи не на його користь.

За твердженням деяких авторів, суд присяжних в Україні буде розглядати всього близько 0,5 % кримінальних справ, а витрати на його утримання вимагатимуть подвоєння максимального бюджету апеляційних судів.[3;8].

Позитивним зрушенням на шляху до запровадження в Україні інституту народних засідателів та присяжних є закріплення у гл. Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. № ІІІ вимог до осіб, які можуть бути присяжними, положень щодо залучення присяжних до здійснення правосуддя.

Однак залишається ряд проблем процесуального та технічного порядку, а саме: як уникнути у списку присяжних осіб, які є душевно хворими, але суд їх не визнав недієздатними, алкоголіків, наркоманів, яких суд не обмежив у дієздатності та ін. Як вірно зазначає Л.Поспеєва в нормах процесуального права слід також передбачити можливості і випадки відводу народних засідателів і присяжних, визначити оплату їх участі в судових засіданнях, звільнення від явки з поважних причин, забезпечити роз’яснення присяжним їх прав і обов’язків, забезпечити їм безпеку та ін.[4;7].

В Україні, згідно з проектом Кримінально-процесуального кодексу, планується створити суди присяжних, подібні до американських. Нав нашу думку, запровадження інституту присяжних у національну систему правосуддя потребує узгодження багатого досвіду демократичних країн світу з кращими традиціями судочинства, правовими звичаями та менталітетом народу нашої держави.

Суд присяжних покликаний виступати справді демократичним інститутом, дієвим важелем у провадженні законного, справедливого й ефективного судочинства. Тому важливо, вирішити вищевказані та багато інших питань на законодавчому рівні. На наш погляд це б могла бути окрема глава загальної частини нового кримінально-процесуального кодексу України, яка б чітко врегульовувала такі питання: порядок формування та принципи діяльності суду присяжних, вимоги до кандидатів у присяжні засідателі, категорії справ, у розгляді яких вони можуть брати участь, а також визначення відповідних джерел фінансування такої діяльності.

Коваленко Л., Майстренко О. Правосуддя для всіх, або дещо про суд присяжних // Юридичний журнал. -2004. -№ 5.

Зиков В. Суд присяжних не гарантує законності // Известия. –