Реформування стадії порушення кримінальної справи.

Провадження в кримінальній справі складається з передбачених кримінально-процесуальним законом стадій, які хоча і взаємопов’язані але кожна окрема стадія має свої конкретні завдання.

Обов’язковим і досить важливим етапом кримінально-процесуального розслідування є стадія порушення кримінальної справи, недооцінка якої може призвести до настання серйозних негативних наслідків. Окремі практичні працівники вважають дану стадію другорядною, і ця думка нажаль підсилюється теоретичними працями, в яких її значення оцінюється нижче ніж наступних стадій, особливо судових. Така позиція неодноразово піддавалась критиці зарубіжних і вітчизняних вчених.[1, С.179]. Професор М.М.Михеєнко не погоджується з думкою авторів, які вважають, що в стадії порушення кримінальної справи відсутнє кримінально-процесуальне доказування [2, С.127].

Насправді стадія порушення кримінальної справи є самостійною стадією, яка має таке ж важливе процесуальне значення для встановлення об’єктивної істини по справі як і всі інші стадії. Цей висновок випливає як з конструкції КПК України, в якому їй відведена окрема глава, так із суті завдань, що вирішуються.

Завдання першої стадії випливають із загальних завдань кримінального судочинства передбачених ст. 2 КПК. Однак, як і будь-яка інша стадія, вона має специфічні задачі, а саме: перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою виявлення наявності або відсутності ознак злочину, а також обставин які виключають провадження в кримінальній справі, і як результат прийняття рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи.

Важливим є питання приводів до порушення кримінальної справи.

В літературі висловлювались різні погляди щодо поняття приводів [3, С.209; 4,С.392; 5,С.198]. Підсумовуючи різні точки зору можна дати наступне визначення : приводом до порушення кримінальної справи є встановлені законом джерела з яких уповноважені органи отримують свідчення про злочин. Правильне встановлення і процесуальне оформлення такого джерела дозволяє уникнути помилок при порушенні кримінальної справи.

Відповідно до ст. 94 КПК України приводами до порушення кримінальної справи є:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій,
посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих
громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або
окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці
вчинення злочину або з поличним;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим,
прокурором або судом ознак злочину.

На наш погляд зміст статті 94 КПК не відповідає вимогам сьогодення.

В п.1 та п.2 ч. 1 ст. 94 КПК повторюються по суті одні і ті ж джерела, з яких уповноважені органи отримують свідчення про злочин. Практичні працівники рідко проводять різницю між ними, тому і у випадку звернення громадян про уже вчинений злочин, і у випадку затримання громадянином особи на місці вчинення злочину або з поличним завжди складається протокол усної заяви про злочин, або приймається письмова заява. Складання будь-яких інших документів в зазначеному випадку не застосовується і не передбачено законом. Це стосується також і повідомлень представників влади і громадськості. Як і у випадку передбаченому п. 1, так і у випадку передбаченому п. 2 зазначені особи направляють повідомлення.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 94 передбачена як привід до порушення кримінальної справи явка з повинною. Словесна форма даного приводу не відповідає нормі матеріального права. Так, в ст. 66 КК України вказана як обставина, яка пом’якшує вину – з’явлення із зізнанням, а не явка з повинною [6, С.162]. Хоча юридичний зміст явки з повинною і з’явлення із зізнанням, на наш погляд, ідентичний, необхідно процесуальну норму привести у відповідність до норми кримінального закону.

Повідомленнями, опублікованими в пресі, є статті, замітки, фейлетони, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах. Про факти вчинення злочинів можуть повідомляти і інші засоби масової інформації, такі як радіо, телебачення, інтернет тощо. Як вірно зазначалось в літературі, такі повідомлення фіксуються на матеріальних носіях і теж повинні визнаватися приводами до порушення кримінальної справи [7, С.410]. У зв’язку з цим є необхідним внесення змін до п. 4. даної норми.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства суд позбавлений права за своєю ініціативою вирішувати питання про порушення кримінальної справи ( ст. ст. 27, 276, 278, 279 ). Виходячи з процесуального статусу суду, не може бути приводом до порушення справи безпосереднє виявлення злочину судом, як це зазначено у п. 5 ч.1 ст. 94.

Ми вважаємо, що ст. 94 КПК України доцільно викласти в наступній редакції:

Приводами до порушення кримінальної справи є:

заяви про злочин;

повідомлення про злочин;

явка з повинною;

безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим або
прокурором ознак злочину.

Не може бути приводом до порушення кримінальної справи анонімне повідомлення.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Крім того необхідно в окремих нормах глави 8 визначити процесуальний порядок прийняття і оформлення кожного зазначеного приводу, особливо це стосується оформлення документа в випадку безпосереднього виявлення зазначеними органами ознак злочину. Такий порядок взагалі в КПК не передбачено, що є явною прогалиною. На практиці у випадку безпосереднього виявлення злочину органами дізнання і слідчим складається мотивований рапорт. Така практика очевидно є позитивною і її слід процесуально закріпити.

Не відповідає нормам матеріального права чинна ст. 95 КПК. Так, частиною першою передбачено попередження заявника про кримінальну