Завдання кримінального судочинства визначені у статті 2 КПК України:

охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь;

швидке і повне розкриття злочинів;

викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Стадії кримінального процесу

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії.

Основні стадії:

1) порушення кримінальної справи (або вирішення питання про порушення кримінальної справи);

2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство);

3) попередній розгляд справи суддею;

4) судовий розгляд;

5) апеляційне провадження;

6) касаційне провадження;

7) виконання вироку, ухвали і постанови суду.

Перша стадія - порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.

Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов’язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії - порушення кримінальної справи.

У цій стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з’ясовують наявність у подіях ознак злочину.

Друга стадія – досудове розслідування. Полягає у провадженні органами дізнання та досудового слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин і правильне застосування закону.

Третя стадія – попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду та організації судового розгляду.

Четверта стадія – судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв’язання справи по суті.

Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального, або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

П’ята стадія – апеляційне провадження, яка полягає у тому, що суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, які не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.

Шоста стадія – касаційне провадження, яка полягає у перевірці законності і обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили, так і тих, що не набрали законної сили єдиною касаційною інстанцією – Верховним судом України, зокрема, колегією суддів Судової палати у кримінальних справах та колегією суддів Військової судової колегії.

Сьома стадія – виконання вироку полягає у реалізації вироку, що набрав законної сили та виконанні рішень суду.

До виключної стадії належить перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ за ново- виявленими обставинами та через неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Історичні форми кримінального процесу

У теорії кримінального процесу виділяють основні три історичні форми:

інквізиційний (пошуковий);

змагальний (обвинувальний);

змішаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювали одна одну,в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. Однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

Слід зазначити, що історія розвитку кримінально-процесуального права тісно пов’язана в цілому із правом, яке виникає разом із державою і є продуктом свідомої правотворчої влади, виступає засобом управління суспільством. Основи кримінального судочинства закладені ще у Руській правді, де значно звужено підстави застосування кровної помсти і порядок її визначався лише судом, зроблено акцент на відшкодуванні шкоди потерпілому. Передбачався суд князя як головна судова влада. Уже тоді у судочинстві набувають значення речові докази, показання свідків («послухів» - свідків по слуху, «видоків» - свідків, що були очевидцями злочину), затримання на місці вчинення злочину, організація переслідування. Тогочасний кримінальний процес мав ознаки змагального судочинства, так як на князівському суді учасники доводили промовами і доказами свою правоту.

Із прийняттям християнства (988 р.) поряд із світськими діють закони церкви. Проте вони не містили інквізиційних процесів. Набули значення церковні суди, діяльність яких регламентувалася Уставами Володимира (966 р.) та Ярослава Мудрого (1051 р.).

За часів Литовського князівства Статути відігравали роль основних писаних норм правосуддя. У 1734 році створено перший звід українського права, «Права, за якими