У правовій науці використовується поняття «джерело права». Норма права та джерело права – це не одне й те саме.

Норма кримінально-процесуального права – це загальнообов’язкове правило поведінки учасників кримі-нального судочинства, а джерело кримінально-проце-суального права – це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесу-альний кодекс України.

Першоджерелом норм кримінально-процесуального права є Конституція держави, норми якої є нормами найвищої юридичної сила та прямої дії.

Конституція визначає основні засади інституту реабілітації безвинно засуджених та встановлює, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та посадових і службових осіб (ст. 56), визначає систему конституційних принципів правосуддя, систему гарантій захисту прав і свобод людини (недоторканність житла, особистого життя тощо), включає інші фундаментальні для кримінально-процесуального права положення.

Так, наприклад, у Конституції України (1996 року) вперше отримав належне юридичне оформлення та зако-нодавче закріплення принцип презумпції невинуватості обвинуваченого: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв’язуються на користь обвину-ваченого (ст. 62).

Норми Кримінально-процесуального кодексу України мають відповідати за суттю і змістом положенням Консти-туції України, приводитись у відповідність з її нормами.

Норми Конституції України є нормами прямої дії і нормами найвищої юридичної сили. Не підлягають застосуванню закони, які суперечать положенню Конституції України.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Консти-туції України застосований закон або закон, який підлягає засто-суванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників про-цесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звер-тається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може пору-шувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи на-глядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Разом з тим, згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допус-кається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Тому якщо норми законів звужують існуючі права і свободи людини, такі норми застосуванню не підлягають. Це принципове і фундамен-тальне положення має беззаперечно виконуватись в усіх сферах пра-вовідносин і всіма гілками влади, органами і посадовими особами.

Згідно з ч.2 ст.57 Конституції є не чинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Крім Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України, до джерел норм кримінально-процесуального права належать закони України «Про судоустрій», «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та деякі інші законодавчі акти, якими вносяться зміни або доповнення до Кримінально-проце-суального кодексу або встановлюються спеціальні правила притягнення окремих осіб до кримінальної відповідаль-ності.

До числа джерел кримінально-процесуального права належать і міжнародні правові акти. Ратифіковані державою міжнародні угоди мають на її території силу закону, а їхні правові норми мають ознаки норм прямої дії і підлягають застосуванню поряд з іншими процесуальними нормами, якщо вони не суперечать Конституції України. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжна-родний договір. Водночас міжнародні договори застосову-ються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Керівні роз’яснення Верховного Суду України, накази Генерального прокурора України, інструкції Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України належать до числа нормативних актів, що встановлюють порядок застосування тих чи інших норм кримінально-процесуального права.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, в часі та щодо осіб

У кримінальному судочинстві застосовується той процесуальний закон, який є чинним у період провадження в кримінальній справі, а також закон тієї держави, в якій провадиться досудове слідство та судовий розгляд. Відповідно до статті 3 КПК провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Норми КПК застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми КПК застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та-інші нормативно-правові акти на мають зворотної сили і дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Як виняток із загального правила, законодавством стосовно деяких категорій громадян передбачається імунітет від криміналь-ної відповідальності і встановлюється статус недоторканності.

Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені:

Дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента не-доторканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Статус не-доторканності поширюється на приватну резиденцію і помешкан-ня представництв дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов’язаний давати показань як свідок. Особистий багаж його звільняється від огляду, якщо немає основ припускати, що він не містить предметів, ввіз і вивіз яких заборонений. Помешкання, архіви і