навіть, коли справа слухається в закритому засіданні, цей принцип зовсім не виключається, бо діє, так звана, внутрішня гласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідка, експерта, спеціалістів, перекладача. Крім того, вироки суддів у всіх випадках проголошує публічно, їх зміст може бути доведено до відома населення і засобами масової інформації. Однак, у випадках по справах. Які слухалися в закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду. Гласність судового процесу сприяє посиленню громадського контролю за діяльністю судів, слідчих органів і прокурорів. Відкритий судовий розгляд підвищує почуття відповідальності у судів, народних засідателів, прокурорів, адвокатів, громадських обвинувачів, громадських захисників, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів і перекладачів, які здійснюють свої функції в суді, підвищує виховний вплив судового процесу на підсудних, потерпілих громадян, присутніх в залі, а також на інших громадян, яким стають відомі хід і результати судового розгляду, сприяє розвиткові правосвідомості і правової культури населення, запобіганню злочинам. Особи, молодші 16 років, допускаються до залу суду тільки в тих випадках, коли вони є підсудними, потерпілими або свідками (ч.4, ст.271 КПК). Закон передбачає це обмеження для того, щоб захистити підлітка від можливого несприятливого впливу на них судового процесу, бо вони через недостатню соціальну зрілість можуть неправильно сприйняти обставини розглянутої справи і те, що відбувається в суді. Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-ти річного віку, в справах про статеві злочини і в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі а також членів їх сімей чи близьких родичів (ч.2, ст.20 КПК).
Рівність усіх учасників перед законом і судом
Для всіх громадян в Україні діють однакові суди, однаково обов’язкові для всіх закони, єдиний для всіх судів порядок розгляду справ. За Конституцією України всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ч.1, ст.21), а також громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.24), іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як громадяни України, за винятком встановлених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч.1, ст.26).
Стаття 16 КПК України зазначає, що правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. А це означає, що при порушенні, розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ до всіх застосовується одне й те ж кримінальне законодавство. А також те, що рівність усіх учасників процесу означає, що вони наділені однаковими правами і мають такі ж обов’язки. Жодному з них суд не може надати переваг чи встановити обмеження.
Наприклад: обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в дослідженні законів і заявлені клопотань (ст.261 КПК).
Рівність громадян перед законом і судом віднесено Конституцією до основних засад судочинства.
Однак, аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування свідчить, що закон передбачає більш вузький перелік прав потерпілого, ніж інших учасників процесу. Це ставить потерпілого в нерівне становище порівняно з обвинуваченим.
Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення
Суть цього принципу полягає в тому, що передбачає надання учасникам судового розгляду (прокуророві, обвинуваченому, його захисникові, потерпілому, позивачеві та відповідачеві – у цивільних справах) та деяким іншим права подати на рішення суду апеляційну скаргу до апеляційного суду – суду другої, вищої інстанції, якщо вони вважають, що суд постановив незаконне рішення.
Принцип змагальності та диспозитивності
Означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: обвинувачення і захисту, відстоюючи кожна тими засобами, які дозволяє кримінально-процесуальний закон, свою процесуальну позицію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно і об’єктивно дослідити всі обставини кримінальної справи з метою встановлення істини і прийняття правильного рішення. В спорі народжується істина, але за умови, що він ведеться процесуально грамотно, культурно, тактовно.
Юридичними передумовами реального існування і дії принципу змагальності судового розгляду є:
Розмежування в суді трьох кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту і вирішення справи.
Виконання кожної з них уповноваженими на те законом відповідними органами й особами, незалежними один від одного: функції обвинувачення – прокурором, потерпілим, і певною мірою – цивільним позивачем; функції захисту – підсудним, захисником і цивільним позивачем.
Процесуальна рівноправність учасників судового розгляду: всі вони, як з боку обвинувачення, так і з боку захисту мають рівні права щодо подання доказів і заявлення клопотання (ст.261). При цьому суд не є пасивним: він за допомогою сторін активно досліджує всі обставини справи, залучає нові докази (ч.5, ст.296 КПК). Завдання суду – не розв’язати спір між сторонами обвинувачення і захисту, а встановити істину, правильно і справедливо вирішити справу, яка в його провадженні. Через те, якщо навіть такого спору між сторонами немає, бо підсудний визнав свою вину у вчиненні злочину або прокурор відмовився від обвинувачення, суд на підставі ч.2 ст.74, ч.4 ст.264 КПК і виходячи з принципів