Принцип участі народу в здійсненні правосуддя

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч.4 ст.124). Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч.1 ст.127).

Обов’язковість рішення суду

Це один із основних принципів, що підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі.

Зокрема ч.5 ст.124 Конституції України зазначає те, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. А це означає, що ухвалення судових рішень іменем держави обумовлено їх значенням як загальнообов’язкових рішень органу судової влади, як акт державної влади. Правосуддя вимагає, щоб кожне постановлення іменем України рішення суду, що вступило в законну силу, було у суворій відповідності з ним. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, посадових осіб, окремих громадян та інших об’єднань і підлягають виконанню на всій території України. Зволікання з виконанням рішень судової влади, а ще гірше – їх невиконання завдають великої шкоди правопорядку в державі, негативно впливають на правову свідомість громадян, на формування правової державності.

Зважаючи на особливе значення судових рішень як актів правосуддя, законодавством за невиконання судових рішень встановлено кримінальну, майнову та адміністративну відповідальність.

Принцип забезпечення підозрюваному й обвинуваченому, підсудному права на захист в тому, що закон:

а) наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання якої дозволяє їм особисто захищатися від підозріння чи обвинувачення у вчиненні злочину обстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом);

б) надає згаданим особам право скористатися допомогою захисника в справі обов’язковою (це можна назвати професійним захистом);

в) покладає на особу, яка проводить дізнання, слідчого прокурора і суд обов’язок роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому і підсудному їх процесуальні права (ст.107, 142, 294 КПК) і забезпечити їм можливість здійснення цих прав і захисту від підозріння й обвинувачення, а також охорону їх особистих і майнових прав (ст.21, 53 ч.4 ст.106, 159-162, 345, 346 КПК): це можна назвати службовим або офіційним захистом.

Забезпечення обвинуваченому (підсудному) права на захист є конституційним принципом і повинно суворо виконуватись у всіх стадіях кримінального процесу як важлива гарантія встановлення істини і внесення законного обґрунтованого і справедливого вироку. Право на захист має як обвинувачений, так і підозрюваний, підсудний, засуджений, виправданий.

Підозрюваний і обвинувачений зацікавлені в тому, щоб вони не були:

а) притягнуті до кримінальної відповідальності і засуджені, якщо є невинними;

б) притягнуті до кримінальної відповідальності і засуджені за більш тяжкі злочини, ніж той, який дійсно вчинили;

в) без передбачених у КПК підстав притягнуті до участі в кримінальній справі як підозрювані чи обвинувачені, піддані заходам процесуального примусу і засуджені;

г) піддані несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначене без урахування характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного і обставин справи, які пом’якшують і обтяжують відповідальність;

д) обмежені в правах, наданих їм законом і щоб їм була надана можливість їх реалізування;

е) щоб були забезпечені їх особисті і майнові права. Це законні інтереси підозрюваного і обвинуваченого, вони включаються в право їх на захист і на них поширюється розглянуті принципи.

Забезпечення охорони особистих і майнових прав підозрюваного і обвинуваченого органами розслідування, прокурором і судом полягає в обов’язку цих органів:

не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя (с. 20, 185 КПК);

не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або небезпечних для їх здоров’я (ч.3 ст.22, ч.2 ст.194 КПК);

повідомити про затримання підозрюваного у вчиненні злочину його сім’ї, якщо це не буде перешкоджати встановленню істини в справі (ч.4 ст.106 КПК), повідомити про арешт підозрюваного чи обвинуваченого і місце його перебування дружину чи іншого родича, а також за місцем його роботи;

якщо обвинувачений є іноземним громадянином – направити постанову про арешт МВС України;

вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей арештованого чи засудженого до позбавлення волі (ст.159, 161 ч.1, ст.346 КПК);

вжити заходів до охорони майна і житла у зв’язку з позбавленням волі засудженого чи ув’язненого, підозрюваного чи обвинуваченого (ст.160, ч.2 ст.346 КПК). Дати дозвіл родичам на побачення із арештованим чи засудженим (ст.162, 345 КПК) скасувати запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх дальшому застосуванні немає необхідності (ст.165, 147 КПК) за проханням громадянина в місячний термін письмово повідомити трудовий колектив або громадську організацію за місцем проживання про факт виправдання судом або закриття кримінальної справи на реабілітуючих підставах (п.10 “Положення про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”) і допомогти йому поновити порушені права і відшкодувати заподіяну шкоду (ст.53 КПК).

Порушення права на захист означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є з найбільш поширених підстав для скасування вироку або інших рішень у справі.

Принцип презумпції невинуватості

Означає, що обвинувачений вважається невинним, поки його винність у вчиненні злочину не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Правовою основою для такого формулювання поняття презумпції невинуватості є конституційна норма, згідно з якою ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду й відповідно до закону. Ця норма відтворена в ст.15 КПК.

Юридичний зміст принципу презумпції невинуватості обвинуваченого складають такі правила:

Обов’язок доказування винності обвинуваченого