Обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинність або меншу винність, а також наявність обставин, які включають його кримінальну справу (відповідальність).

Всі сумніви, які неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого, недоведена винність обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинність.

Висновок про винність особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватись на припущеннях.

Факт притягнення особи до участі в справах як підозрюваної або обвинуваченої, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її винності, як покарання винного.

До остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визначення його винним у вчиненні злочину з обвинуваченим не може проводитись як з винним, а також публічно в засобах масової інформації і в будь-яких офіційних документах твердити, що дана особа є злочинцем.

Принцип національної мови судочинства

Полягає в тому, що судочинство на Україні проводиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості (ч.1 ст.19 КПК). Докладно цей принцип урегульований в Законі “Про мови”.

За загальним правилом судочинство здійснюється українською мовою, але в місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, району, сільські і селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність) воно може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості. В випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно - територіальних одиниць, населених пунктів не володіють у належному обсязі національною мовою або коли в їх межах компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може здійснюватись мовою, прийнятою для населення даної місцевості (ст.18 Закону).

Виходячи із змісту ст.6 Закону всі особи, які проводять дізнання, слідчі, прокурори, судді, народні засідателі, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти українською мовою та російською, а в разі необхідності – іншою національною мовою в обсязі необхідному для виконання їх обов’язків.

Особам, які беруть участь у справі (обвинуваченим, потерпілим, свідком тощо) і не володіють мовою, якою проводиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати покази, заявляти клопотання, ознайомитись з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватись послугами перекладача. Ті слідчі і судові документи, що за законом підлягають втручанню обвинуваченому та іншим особам. Які беруть участь у справі наприклад: обвинувальний висновок, вирок вручаються в перекладі на рідну мову або іншу мову якою вони володіють (ч.2 й ч.3 ст.19 КПК, ч.2 й ч.4 ст.18 Закону “Про мови”).

Порушення правил про мову судочинства є підставою для скасування судового судочинства.

Принцип публічності

Означає, що органи розслідування, прокурор і суд, кожен у межах своєї компетенції зобов’язані в силу закону, за службовим обов’язком у публічних інтересах охорони правопорядку, гарантування безпеки прав свободи і законних інтересів громадян від злочинних посягань порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину.

Вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину і до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежної від позиції якихось органів, установ, організацій, осіб зокрема потерпілого і обвинуваченого.

Принцип публічності закріплений в ст.4 КПК України і діє в стадіях кримінального процесу.

У стадії порушення кримінальної справи він проявляється в обов’язку цих органів перевірками чи є законні приводи і підстави до порушення справи і винести відповідні постанови чи ухвалу.

При провадженні досудового розслідування органи дізнання, слідчий і прокурор згідно з цим принципом зобов’язані вжити передбачених законом заходів до збирання, перевірки та оцінки доказів для з’ясування всіх обставин кримінальної справи і прийняття необхідних рішень.

У стадії відання обвинуваченого до суду і суд у розпорядчому засіданні зобов’язані перевірити повноту і правильність проведення розслідування і вирішити про наявність достатніх підстав для розгляду справи по суті в судовому засіданні.

Розглядаючи справу по суті, суд зобов’язаний не обмежуватись дослідженням зібраних органом дізнання і слідчим доказів, а за своєю ініціативою збирати і досліджувати додаткові докази з метою об’єктивної істини у справі, винесення законного й обґрунтованого вироку або іншого рішення.

У апеляційній та касаційній інстанціях суд, керуючись принципами публічності, зобов’язаний у повному обсязі перевірити законність та обґрунтованість вироку чи ухвали суду щодо всіх підсудних, в тому числі і тих, хто скарги не подавав і щодо яких прокурор не приніс протест.

Після набуття вироком законної сили, суд зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів до його виконання.

Принцип вільної оцінки доказів

Полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і що ніякі докази для них не мають наперед установленої сили (ст.67 КПК). Зокрема, показання підозрюваного і обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, висновок експерта не є ефективними, вирішальними доказами. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, прийняття неправильного рішення у справі, яке підлягає заміні або скасуванню.

Внутрішнє переконання повинно ґрунтуватись на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності і що вони зобов’язані керуватись законом, усі рішення у справі повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі фактів, що є в справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях цих органів і осіб.

Необхідною передумовою оцінки доказів та їх джерел є їх перевірка. Це аналіз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказами та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих дій, оперативно-розшукові