але не пізніше 24 годин з моменту затримання.
Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов’язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це не можливо. То не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті обов’язкова участь захисника є у випадку передбаченого (ч.1 ст.45 КПК).
Перед допитом підозрюваного повинні оголосити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити його права.
Підозрюваний зобов’язаний:
з’явитися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У разі неявки без поважних причин він може бути доставлений у порядку приводу;
не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.
Обвинувачений – це особа щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК).
Постанова виноситься під час досудового слідства. Статті 131, 132 детально регламентують притягнення як обвинуваченого, а також структуру і зміст постанови.
На момент притягнення особи як обвинуваченого слідчий повинен з’ясувати і ретельно перевірити всі докази, які свідчать про вчинений злочин даною особою.
В процесі дальшого провадження справи, якщо справу не закривають, обвинуваченого віддають до суду і він стає підсудним, а якщо суд виніс обвинувальний вирок, стає засудженим.
Закон надає обвинуваченому широких можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів.
Обвинувачений має право:
знати, в чому його обвинувачують;
давати показання;
подавати докази;
заявляти клопотання;
ознайомлюватись після слідства з матеріалами справи;
мати захисника;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
подавати скарги;
за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.
Обвинувачений зобов’язаний:
з’являтися за викликом органів розслідування, прокурора і суду;
не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку;
не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі;
додержуватись порядку в судовому засіданні і підкорюватись розпорядженням головуючого.
В разі невиконання обов’язків до обвинуваченого можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (ст.136 КПК), запобіжні заходи (ст.149, 436 КПК), попередження і видання із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (ч.1 ст.272 КПК).
Після призначення справи досудового розгляду обвинувачений стає підсудним. Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набирає законної сили.
Потерпілий – це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст.49 КПК).
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав. як потерпілий у кримінальному процесі може виступати тільки фізичною особою. Державі або підприємствам, установам злочином не може бути заподіяно моральної або фізичної шкоди. Злочин може заподіяти їм тільки майнову шкоду, але в цьому разі вони виступають як цивільний позивач.
Про визнання громадянина потерпілим, чи про відмову в цьому, особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд ухвалу.
Потерпілий має право:
давати показання у справі;
подавати докази;
заявляти клопотання;
ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення розслідування;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч.5 ст.49 КПК).
Потерпілий зобов’язаний:
з’являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. В разі нез’явлення без поважних причин підозрюваний може бути доставлений у порядку приводу;
давати правдиві показання. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.
Цивільний позивач – це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та що висунули вимогу про його відшкодування у порядку кримінального судочинства. Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносить постанову, а суд – ухвалу. Після того як дану особу визнано цивільним позивачем, вона стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст.50 КПК України.
Цивільний позивач має право:
подавати докази;
заявляти клопотання;
брати участь в судовому розслідуванні;
просити органи дізнання, слідчого, та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову;
підтримувати цивільний позов;
ознайомлюватись з матеріалами з моменту закінчення досудового слідства;
заявляти відводи;
подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову;
на забезпечення безпеки.
Цивільний позивач зобов’язаний:
за вимогою органів дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов’язані з заявленим позовом. У разі, коли цивільний позивач не з’являється у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається без розгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний відповідач
Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчинила злочин, - обвинувачений. Про те у ряді випадків ця відповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, цими особами можуть бути батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого (ст. 51 КПК України). За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни. За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього не має майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної